Олександра Дем’яненко, політологиня, кандидатка політичних наук. Погодьтеся, звучить досить поважно. Свої знання пані Олександра підкріплює фаховими коментарями, розлогими публікаціями.
Вона викладає в Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького і консультує політиків, тобто теорію підкріплює практикою. Каже, у цій галузі, як в медицині, якщо певний час не практикувався, то втрачається кваліфікація. Сама Олександра Дем’яненко народилася у Вінниці. Після здобуття вищої освіти проживає в Черкасах. Після завершення наприкінці минулого року місцевих виборів вона одна фактично виконала функцію безлічі громадських організацій, роз’яснивши непросту виборчу арифметику виборцю щодо того, хто і як став депутатом міськради. Про політичні маніпуляції, жінок в політиці, про адміністративну реформу, децентралізацію та майбутні вибори в окрузі №197 говоримо в інтерв’ю з політологинею. Таким чином продовжуємо проєкт сайту «ПРОЧЕРК» – «Фемінітиви», у якому ми розповідаємо про жінок, які уособлюють фемінітиви через свою фахову діяльність.
Політика – це велика шахівниця
— Як втрапили у професію?
— Коли після закінчення школи постало питання, куди вступати, яку обирати спеціальність, у мене було два варіанти: правознавство чи політологія. Зважаючи на те, що політологія більш гнучка, глибока як наука, я обрала її і пішла навчатися на філософський факультет Київського університету. Мені з шкільних років було цікаво спостерігати за владними відносинами, як працює в школі самоврядування, наскільки впливовий староста, як він працює з іншими учнями, як організовує заходи. Школа - це ж не лише уроки і домашні завдання, це процес соціалізації, в тому числі – й політичної.
— Насамперед політологи орієнтуються на вибори? З Києва було б процеси в різних регіонах видніше.
— Це досить широка спеціальність. Це і політичне консультування, і іміджмейкинг, і зв’язки з громадськістю, це може бути і політична журналістика, і викладання, і наукова діяльність. Спектр діяльності широкий, головне, щоб людині було зручно в цьому напрямку працювати. Київ, звісно, дає більше можливостей, але я себе знайшла тут і не шкодую.
— Чим жінки-політики відрізняються від чоловіків-політиків? Чи може справа не в статі, а в світоглядних позиціях?
— Політика – річ цікава. Хтось говорить, що політика – це мистецтво. Хтось каже, що це гра.
— Хтось каже, що це чоловіча справа.
— А хтось каже, що це брудна справа… Та насправді політика – це велика шахівниця. І те, хто яку партію грає, не залежить від статі. З огляду на політичні реалії ми бачимо, що в депутатському корпусі переважно чоловіки, і чим вище рівень ради, тим вище представлення чоловіків. На минулих виборах ми вперше спостерігали практику застосування гендерних квот. Чому кажу «вперше»? Бо вперше законодавством були передбачені санкції за недотримання цих квот: комісія не реєструвала виборчий список, якщо квота в ньому не була дотримана. У політиці переважають чоловіки, але це не означає, що жінки в цій сфері не можуть реалізуватися. Все залежить від бажання, від уміння вести перемовини і бути наполегливою, від уміння відстояти свою позицію, і, звісно, від підтримки.
— Ви за квоту? Але ж політику таки часто вважають брудною справою. Чи варто жінкам марати руки?
— На цей момент я за квоту. Жінок у політиці має бути більше. Більше половини українців - це жінки. І логічно було б, якщо б їх інтереси були представлені в радах усіх рівнів, у виконавчій вертикалі. Водночас, квоти – це ж не лише про жінок. Вони передбачають також гарантоване включення чоловіків у виборчі списки. Щодо другого питання, не вважаю, що політика – брудна справа. Це стереотип. Так, політика – це сфера, у якій розмиті межі, часто відсутні принципи, не всі дотримують домовленостей. Через те часом складається негативне враження. Але ж це не означає, що політика закрита до жінок, так само як і до чоловіків. Це та сфера, яку треба опановувати.
Я розумію, що є моральні принципи, якими часто нехтують ті, хто творить політику. А політику творять люди. Якщо ці люди не керуються моральними нормами, політика набирає негативного забарвлення. В політичній науці існує давня дискусія про співвідношення моралі і політики. І однозначної відповіді на це питання досі немає. Все залежить від людей. Хтось принциповий, хтось гнучкий, хтось спокійніший, хтось більш комунікабельний. Так, політика не завжди відкрита. Часто вона твориться за кулісами, а ми спостерігаємо на поверхні лише те, що нам показують. Особливо це стосується загальнонаціонального рівня. На місцевому рівні все ж важче щось приховати, бо чим менша громада, тим зрозуміліше, хто чим дихає, хто за ким стоїть. І це не є великою таємницею. На рівні держави ця інформація менш доступна.
Маніпуляції присутні всюди, навіть у побуті, коли спілкуємося з рідними
— Якщо в політиці більше чоловіків, то і серед політологів більше чоловіків. Чи мені так лише здається?
— Знаю багато жінок, які вели кампанії різних рівнів, зрештою, які вигравали вибори. У колі спілкування політтехнологів, політичних консультантів всі одне одного через два-три рукостискання знають. І жінок багато.
— Чому їх не показують у телевізорі? Я зразу пригадую Володимира Цибулька, Тараса Березовця, Вадима Карасьова, яких знаю, яких бачу.
— Може, вони не хочуть публічності, можливо, є інші причини. Але жінки політтехнологи є. І вони доволі успішні. Ви назвали прізвища корифеїв, які десятки років в професії. Зараз політологія - популярний напрямок підготовки. І коли я навчалася в університеті, у нас було дві групи, у кожній до тридцяти студентів – дівчат і хлопців було 50 на 50. Один наш колега, староста, запевняв, що політологія – не жіноча професія. Проте у нас є випускниці-дівчата, які успішні в своїй професії. Деякі стали народними депутатками, деякі - депутатками в місцевих радах, інші - політичними консультантками. І серед них також є експертки, яких запрошують на загальнонаціональні канали. Професія розвивається, і жінок в ній стає більше. А отже – вони стають помітнішими.
— Політтехнології впроваджують з метою маніпуляції? Якщо так, то ким легше маніпулювати – чоловіком чи жінкою?
— Варто було б розмежувати політологію як науку, як аналітику та прогнозування, як політичні технології, як політичне консультування. Що стосується політичних технологій, то це діяльність, яка дійсно спрямована на формування певної громадської думки, іміджу тощо. Ця сфера діяльності має ряд інструментів, що допомагають отримати запланований результат. І ми говоримо не про маніпуляції, а про правильне позиціонування. Це теж певне вміння, але воно, до речі, доступне не кожному.
Коли починаються вибори, то перш за все вивчається територія, де вони проходять, аналізується статево-вікова структура населення, інші аспекти. І все це враховується при проведенні кампанії. Дійсно, одні інструменти краще працюють з жінками, інші з чоловіками, одні технології спрямовані на залучення молоді, інші на людей старшого віку.
— Розкажете про технології детальніше?
— Ні. Це професійні секрети.
— Зараз успішніші в політиці стають чоловіки чи жінки?
— Якщо мова про всеукраїнських політиків, зазвичай говорять про народних депутатів і представників Кабінету Міністрів України. Співвідношення жінок до чоловіків в українських парламентах було завжди досить низьке. Лише в цій ВРУ маємо близько 20% жінок. Раніше їх було близько 12%, а до того ще менше. А з цього випливало, що їх було небагато, і вони через це менш помітні, ніж чоловіки. Якщо говорити про керівні посади в Кабміні, там завжди жінок також набагато менше. У числі заступниць вони є, а от на керівних посадах – ні.
Мені одна знайома розповідала про свій досвід роботи у владній структурі. Вона була раніше першою заступницею керівника. І от керівник приходив на нараду, вітався, робив вступне слово, а тоді казав: «Ну, а про подробиці, які ми маємо обговорити, скаже моя перша заступниця, будь-ласка, їй слово». Тобто роботу робила вона, але документи підписував цей керівник. Не скажу, що це типова ситуація, але поширена. Або ж щодо керівництва парламенту. Минулого скликання заступницею голови ВРУ була Оксана Сироїд, зараз заступниця голови ВРУ Олена Кондратенко. Але ж ця посада менш впливова і публічна, аніж спікер або його перший заступник. До того ж, розподіл посад у вищих органах влади залежить ще й і від політичних домовленостей.
— Пригадую екскурсію у Верховній Раді, де серед прем’єр-міністрів України була лише одна жінка – Юлія Тимошенко.
— У нас були уряди, де зовсім жінок не було, наприклад, в часи Азарова.
Спроможність громад пов’язана з фаховим менеджментом
— Наскільки децентралізація стала успішною? Чи громади спроможні реалізувати повноваження?
— Децентралізація вважається однією з найуспішніших реформ. На мою думку, проблема на сьогодні в тому, що керівництво держави до кінця не сформувало цілісну її концепцію. Реформа триває з 2014 року, але ми досі не розуміємо, які будуть повноваження місцевих державних адміністрацій. На ходу змінюються правила гри, як от наприклад, статус старост. Укрупнюються райони, але вчасно не врегульовується обсяг повноважень районних рад і наповнення бюджетів. Цей процес взагалі став хаотичний і віддалився від першопочаткової стратегії. Інша проблема пов’язана з менеджментом на місцях. Повноваження на місця передані досить великі. І їх ефективна реалізація передбачає певні управлінські навички. Це вже певні вимоги до керівництва громади, до голови, депутатського корпусу. Тому в багатьох громадах є проблеми з менеджментом. Не проблема обратися депутатом, проблема в тому, щоб сприяти розвитку своєї громади. Зважаючи на те, в які умови поставлені громади, вони мають самі про себе подбати. Якісь потреби держава перекриває за рахунок перерозподілу податків. На вирішення інших питань кошти треба шукати самим.
Є проблеми, пов’язані з менеджментом, низьким рівнем готовності приймати важливі та непопулярні рішення, надмірною політизацією процесів.
— Багато жінок серед керівництва громад?
— Їх точно нема у громадах – обласних центрах. Щодо інших громад, не скажу, але точно знаю, якщо раніше в сільських радах кількість жінок-депутаток була на рівні 50-60%. І жінок-сільських голів було багато. Зараз в умовах децентралізації влади і зростання місцевих бюджетів ця кількість стала меншою. Раніше чітко проглядалася закономірність - чим вищий рівень ради, тим менше було жінок-депутаток. Водночас впровадження вже згадуваних квот дещо змінило цю ситуацію. Наприклад, у Черкаській міській раді минулого скликання було лише 4 депутатки з 42, а в обласній – 11 з 84. У новообраних радах їх уже 10 і 18 відповідно. На рівні голів обласних державних адміністрацій жінок також не багато. Лише 2 – в Чернігівській та Харківській областях.
— Пригадую, спілкувалися з одним депутатом Черкаської райради, міркували, навіщо їх обирали?
— А депутати самі не розуміють… Законодавство в процесі створення. Райради передають майно, якісь інші питання вирішують… Зрештою, законодавець має це врегулювати: для чого райради потрібні та яким чином вони мають працювати? У Верховній Раді політична ситуація така, що не дозволяє внести зміни в Конституцію, не вистачить голосів. За Конституцією систему місцевого самоврядування в Україні складають сільські, селищні, міські, районні і обласні ради. Тому не призначити вибори в райради не можна було. Цей орган закріплений в Конституції. А от що з ними буде далі – питання. Триває обговорення нової редакції закону про місцеве самоврядування.
— Обрання представників великого бізнесу до органів місцевого самоврядування – це європейська практика?
— У будь-якій раді депутати представляють чиїсь інтереси. Це може бути і великий бізнес. Так, хтось може йти в раду з абсолютно чистими намірами представляти інтереси громади і виборців. Але все одно і головам громад, і депутатам потрібно працювати з тим бізнесом, який працює на території. Чи це ФОП, чи фермер, чи потужна компанія. Від конструктивної співпраці влади і бізнесу залежить наповнення місцевих бюджетів та розвиток територій. Наприклад, якщо місцева влада сприяє входженню на територію бізнесу, то вона має домовитися, щоб бізнес був тут і зареєстрований. Це добре для громади. Бо треба формувати бюджет і демонструвати спроможність, щоб громада могла бути самостійною одиницею.
— У березні ви втрапили у виборчу кампанію в Болгарії. Випадково?
— Це була виключно туристична поїздка, але у той час у Болгарії була у розпалі виборча кампанія. Ми побачили це, гуляючи вулицями. Навіть брали зразки агітаційної продукції, спілкувалися з агітаторами. Переважно агітатори працюють у парі, як правило, це люди різної статі. Це перші чергові парламентські вибори за останні дванадцять років. Попередні парламенти були розпущені достроково. Між політичними опонентами тривала досить запекла боротьба. Цікаво, що одна з політичних партій Болгарії використовувала досвід «Слуги народу» і досить активно комунікувала з виборцями через соціальні мережі. Їм соціологи «пророчать» 10% підтримки.
— У чому проблема наших виборів? Пригадується ваш допис, де ви роз’яснювали арифметику, як проходив підрахунок і чому хтось з кандидатів пройшов, а хтось ні.
— Остання виборча кампанія у нас була досить цікава. Правила гри були зрозумілі лише за сто днів до голосування. Це дуже короткий термін. І світова практика забороняє змінювати виборче законодавство менше, ніж за рік до виборів, але Україна регулярно порушує цю процедуру. Ми в 2015 напередодні місцевих виборів змінили законодавство, і в 2020 році. Щоразу виборці, як і політичні партії, і кандидати, плутаються, як розподілятимуться голоси. Були на цю тему тренінги, семінари. На жаль, не всі розібралися і багато розчарованих: як ті, що брали участь в ролі кандидатів, так і ті, хто голосував всією душею і серцем та зрештою не побачили своїх обранців з мандатом.
У систему освіти мають бути закладені основи політичних знань
— В Африці є країна, де вмочують палець у фарбу і ставлять відбиток у бюлетені. Ото й все голосування.
— Я викладаю в університеті і є іноземні студенти з різних країн. Вели з ними мову про те, як формуються парламенти в різних країнах світу, дивилися, які бюлетені і виборчі системи використовуються. Вразила розповідь студентів з Гамбії, які сказали, що голосують кульками. Виготовлені мармурові кульки люди кидають у спеціальні металеві бачки, це пов’язано з тим, що значна частина населення неписьменна. І спостерігачі прислухаються, чи раз впала кулька у спеціальну урну для голосування, чи був характерний дзвін, щоб убезпечити процес від фальсифікацій. У цей день дотримуються режиму тиші, не їздять біля дільниці на велосипедах. Однак зараз у країні хочуть відмовитися від цього голосування, бо є проблема з транспортуванням кульок. Урни досить важкі. І партій у країні стало більше. А на кожній дільниці має бути урна для кожної партії. Тому, швидше за все, ця унікальна система голосування буде замінена на бюлетені.
— Пригадую слухання в Раді Європи, де звучала думка, що за результат виборів відповідальні не лише політики, а й виборці. Бо ведуться на популізм політиків. То які можна дати поради виборцям?
— Думаю, наші люди досить розумні, тож не знаю наскільки коректно роздавати поради. Та все ж є ряд проблем, що стосуються рівня політичної освіченості людей. Наприклад, я як людина дотична до системи вищої освіти, вважаю, що недоречним є відмова від вивчення політології як загальнообов’язкової дисципліни. Політологія вже не є обов’язковою кілька років. То як в молоді сформувати базові уявлення про політичну систему суспільства, про те, які є органи влади, хто за що відповідає, щоб потім молодь не велася на обіцянки президента знизити тарифи на газ? Насправді, це не входить в його повноваження. У першу чергу мова йде про освіту. І в системі освіти, вважаю, мають бути основи політичних знань. Українців часто називають нацією з короткою політичною пам’яттю. Бо наш виборець голосує за тих, хто себе вже дискредитував. Складається враження, що наш виборець голосує досить емоційно на рівні «подобається – не подобається», «вірю – не вірю». І тут вже немає місця критичному мисленню. Після кожних виборів спостерігаємо чергове розчарування. Скажу також, що на вибори йти треба, бо від кожного залежить результат. Адже чи 20% виборців прийшли на вибори, чи 70%, а ради різних рівнів будуть сформовані, голови громад чи Президент будуть обрані. Тому маємо ситуацію, коли незначна частина населення, яка приходить голосувати, формує органи влади, що п’ять років здійснюють політику в селі, місті, районі, області, державі. І вже після виборів важко щось змінювати. Так, є громадські консультації, публічні слухання, та це все часто є просто симуляцією процесу. Тож мені хотілося б, щоб люди свідоміше ставилися до обрання тих чи інших політиків.
— Що можемо говорити про 197-й округ? Коли там будуть перевибори? Хто буде кандидатом в нардепи? Чуток вже стільки ходить, аж до того, що в нардепи по канівському округу йтиме дружина голови ОДА Юрушева. (Нагадаємо, за заявою голови ОДА Олександра Скічка, його таки позбавили депутатства, тепер округ вільний – ред.)
— Про чутки. Напередодні кожної кампанії чуток багато. І це теж певна технологія вивчення громадської думки. Тобто закидається якась теза і потім робиться аналіз відповідей, реакцій. Зараз чуток буде багато, і справжніх бажаючих взяти участь у довиборах буде не менше. Чекатимемо офіційних висуванців. А те, що кампанія буде досить запекла – так. З одного боку будуть кандидати від провладної політичної сили, з другого - опозиціонери, з третього боку буде, швидше за все, кандидат, який вже був раніше народним депутатом від цього округу (Владислав Голуб – ред.) Канівський округ завжди був неординарним в контексті проведення виборів. Та цього разу, я думаю не варто очікувати велику кількість дійсно потужних гравців в окрузі. Буде два-три, не більше. Всі інші створюватимуть фон.
Щодо дати проведення, то законодавець визначив або останню неділю березня, або останню неділю жовтня. Тож це буде, мабуть, 31 жовтня. Та зрештою вибори має призначити ЦВК.
БЛІЦ-ЗАПИТАННЯ
— Чи вважаєте ви жінок «берегинями роду»? Чи може бути чоловік «берегинею»?
— Я за рівність прав і можливостей. Якщо чоловік може, нехай теж буде берегинею роду.
— Хто в вашій родині приймає важливі рішення?
— Часто це спільно робиться.
— Що в сім’ї, на вашу думку, є чоловічою роботою, а що – жіночою?
— У моїй сім’ї немає чіткого поділу. Наприклад, на вихідних готує чоловік, і що стосується страв з м’яса – це його. Якщо прибирання, то разом і дітей залучаємо.
— Кухня – це чия територія, чоловіка чи жінки?
— По-різному буває. Іноді й дочка готує!
— Як ви ставитеся до декретних відпусток чоловіків?
— Це було б прекрасно! На жаль, я такого досвіду не маю.
— Який ваш улюблений фільм? Чи дивитеся ви серіали?
— З останнього, що сподобалося, це мінісеріал «Хід королеви» (Ферзевий гамбіт) – про дівчину, яка, незважаючи на стереотипи та інші випробування, стала гросмейстеркою, досягла своєї мети. Але не можу сказати, що я часто дивлюся фільми. Якщо є вільна година, краще з дітьми погуляю на вулиці.
— Чи є у вас людина, на яку ви рівняєтеся? Хто для вас є авторитетом?
— Я завжди в кожній людині намагаюся знайти ті риси, які могли б бути сильними і слабкими. Можливо, це якась професійна деформація… (сміється – ред.) У кожного є чому повчитися. Сказати, що хтось мій ідеал, не можу. Міркую, що ідеалом для себе можеш бути лише ти сам.
— Яку книжку ви прочитали нещодавно?
— З останнього, що прочитала це «Зеленський без гриму», написана журналістом Сергієм Руденком. Вона в коротких, але змістовних епізодах характеризує шостого Президента, його особистість, оточення, життєві ситуації. Раджу почитати всім, хто цікавиться подібними темами.
— Як ви підтримуєте фізичну форму?
— Мій день починається о 6-й. І поки родина ще годину спить, роблю зарядку Це – час для себе.
— Де б ви хотіли побувати?
— Список безкінечно довгий, я люблю подорожувати. З українських міст я не була в Луцьку, у Камянці-Подільському. Щодо інших країн, то мені дуже сподобалася Чехія. Я б з задоволенням повернулася в Прагу і подивилася на інші міста.
— Зараз модно орієнтуватися на здорове харчування. Чи дотримуєтеся ви якоїсь дієти?
— Ні.
— Яке ви маєте хобі?
— Цікаве питання. Вважаю, хобі це те, від чого отримуєш задоволення. Моє хобі – це моя робота, це ті ж подорожі, це те, що дозволяє перезавантажитися.
— Чи маєте ви домашніх тварин? Яких? Хто за ними доглядає?
— Ми у вересні були з сім’єю на равликовій фермі. І відтоді у нас є два равлика.
— Чи здійснилася найзаповітніша мрія у вашому житті? Яка це мрія?
— Мрії – безперервний процес. Коли досягаєш однієї, з’являється інша. Загалом, я в процесі досягнення мрій!
— Яке найбільше досягнення у Вашому житті?
— Хотілося захистити кандидатську дисертацію, бо йшла до неї з великими перервами. Я це зробила.
— Що вас спонукає посміхатися в житті?
— Це абсолютно прості речі. Зустріла знайому людину, переступила поріг університетської аудиторії, отримала приємну новину, зателефонував хтось, кого давно не чула, просто хороший настрій… Все це спонукає.
— Що б ви запитали в нашої наступної героїні інтерв’ю?
— Чи готова вона присвятити своє життя політичній діяльності?
Назарій Вівчарик
Фото — Наталія Щепак
Авторка ідеї — Ірина Хроменко