Другого лютого виповнилося 89 років із дня народження видатного українського педагога, академіка-засновника Національної академії педагогічних наук України, народного депутата української держави, директора Сахнівської середньої школи, нині ліцею, випускника Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, нашого славетного земляка — Олександра Захаренка.

Олександр Захаренко не лише багато в чому випередив сучасників, його ідеї й досвід не просто пережили свій час, вони сприймаються нами як педагогіка сучасності. Він не тільки не боявся змін, а й постійно їх ініціював, і це дуже важливо для сьогодення, тому що ми живемо в динамічному процесі перетворень й змін. Тільки те суспільство, яке здатне вчасно й ефективно реагувати на сучасні вимоги, може претендувати на конкурентоспроможність у світовому просторі.

Захаренко — це еталон для наслідування. Захаренко — це педагогічний ексклюзив. Він не боявся ані змін, ані випробувань. Він загартований найвищим гартом.

Олександр Захаренко є відомим українським педагогом, визначним громадським діячем, одним з п'ятнадцяти академіків-засновників Національної Академії педагогічних наук України, Народний учитель, директор школи. Він народився 2 лютого 1937 року в м. Кам'янка в сім'ї службовця.

Талановитий і авторитетний педагог мав безліч можливостей перейти працювати до столиці, мати університетську кафедру, всі умови для творчої роботи, позбутися важких господарських клопотів, без яких в селі не обійтися і які поглинають стільки сил і часу. Пропонували йому не раз високі посади й навіть пост міністра освіти України, але на всі пропозиції Олександр Антонович відповідав відмовою, а мотивування при цьому було просте і лаконічне: «Сахнівку я не залишу». Адже школа над Россю — то був його витвір, найголовніша справа його життя. І з усіх визнань і нагород статус Авторської школи для його сахнівського дітища був найдорожчим. (Наказ щодо присудження статусу авторської школи був підписаний Василем Кременем 1 лютого 2002 року).

Поряд із роботою в школі Захаренко бере активну участь у Всеукраїнській комісії з реформи школи, засіданнях Дитячого фонду, виступає на різних конференціях, семінарах, зустрічах із молодими вчителями, директорами шкіл, виконує доручення члена Центральної ревізійної комісії, буває за кордоном у складі парламентської делегації у США, у ФРН — як керівник громадської організації «Педагоги за мир». Брав участь у міжнародних форумах з питань навчального-виховного процесу в сучасних умовах.

Інноваційно-педагогічний талант Захаренка проявився у тому, що, працюючи в умовах загального реліктового й актуального рівня педагогічної культури, він упроваджував в одній окремо взятій школі та наполегливо проголошував навчально-виховну програму, націлену в майбутнє.

Він матеріалізував те, що стверджував на словах: «Школа — це постійний, самостійний рух уперед, ідея, яка має неодмінно захопити відразу трьох: учителя, учня, батьків. Якщо така ідея зникає й не народжується нова, горе тій установі, школі, державі, бо вона деградує, зупиняється у своєму розвитку. У ній безцільно жити, в ній нудьга і немає прогресу».

Принципи своєї виховної системи він називає ідеями. Ідея, яку можна назвати наріжною, визначальною, геніально проста висловлена зрозумілими для кожної дитини словами. Вона виписана на стіні шкільної зали у Сахнівці: «Якщо хочеш змінити світ на краще, зберегти його чисту красу, незайману святість, починай це робити з себе! І не завтра, а сьогодні, з цієї хвилини!»

Захаренко повернув життя в селі так, що все раптом зосередилося навколо школи. Він був одним із зачинателів педагогіки співробітництва, що виникла у 80-х роках XX ст. як протест проти традиційної системи освіти й виховання, яка викликала велику полеміку в педагогічних колах. Педагогіка співробітництва, зазначав він, це система форм, методів і прийомів у навчально-виховному процесі, які спираються на принципи гуманізму і творчого підходу до розвитку особистості дитини. Саме такий підхід був характерний для педагогіки Олександра Антоновича. Як педагог-новатор, він висунув, обґрунтував і впроваджував практику ідеї творчої взаємодії вчителя і учня; навчання без примусу; ідею досягнення поставленої мети; індивідуального і колективного підходів до діяльності учнів; творчого самоврядування; особистісного підходу до виховання; співпраці вчителів з батьками, громадськістю тощо.

Як бачимо, творча спадщина Олександра Захаренка надзвичайно глибока. У своїх працях він теоретично обґрунтував продуктивні ідеї системи. Введені ним такі поняття як «педагогіка конкретної дії», «педагогіка трьох: учителя, батька, учня», «педагогіка родини еліксир психічного й фізичного здоров'я дитини», «педагогіка вічної естафети поколінь першоджерело формування патріотичних почуттів», «педагогіка доброти й щедрості людської душі», «педагогіка творення своїми руками добра на землі», «поспішаймо робити добро» — стали афоризмами у вітчизняній педагогіці.

Авторська школа Олександра Захаренка повною мірою відповідає основним параметрам технології парадигми «школа самореалізації», тому що, по-перше: змінено домінанти парадигми з соціально орієнтованої до гуманістично орієнтованої, особистість тут розглядається як самоцінність і головна мета — її повноцінний розвиток; по-друге, процес виховання педагогічно керований, з можливістю вибору діяльності за інтересами; по-третє — дитина в процесі цієї діяльності набуває суспільного досвіду — знань, умінь, навичок спілкування; і четверте: учитель — лідер виховного процесу — є високим професіоналом і водночас другом, порадником у суспільній роботі з учнем за інтересами.

Сучасні освітяни безумовно знайдуть багато корисного, звертаючись до творчої спадщини Захаренка. Він збагатив вітчизняну педагогічну науку оригінальним підходом до громадянського, сімейного та трудового виховання, на практиці реалізував ідею школи-родини, школи, життя якої тісно перепліталося з життям самої дитини та з життям усієї сільської громади.

Сахнівка, без перебільшення, давно стала «педагогічною Меккою» для українських науковців і практиків. Теоретичні та практичні розробки Олександра Захаренка щодо розв'язання багатьох дидактичних і виховних проблем є неоціненним, оскільки забезпечують формування толерантної особистості школяра, готової до співробітництва, розвиток здібностей кожної дитини до творчої діяльності. Педагог-гуманіст створив власну авторську школу, яка стала об'єктом дослідження і для науковців, і для педагогів-практиків.

Досвід Олександра Захаренка є актуальним й сьогодні, адже школа є і повинна залишатися освітнім і виховним центром. Тому вивчення та популяризація його досвіду є необхідною умовою щодо розв'язання зазначених проблем.

Щобільше, феномен «Школи над Россю» вивчають, аналізують, беруть на озброєння науковці Європи й близького закордоння. І це не данина моді «прислухатися до голосу народу», а усвідомлення справжньої ціни таланту, що породив золоте зерно ідей, які живуть і працюють подібно вічним механізмам природи.

Тимофій Десятов, директор ННІ педагогічної освіти, соціальної роботи та мистецтва, професор