Безмежно вдячний долі, яка подарувала мені незабутні миттєвості спілкування й співпраці з великим Українцем й випускником нашого університету Олександром Захаренком. Вперше про нього я, тоді вчитель-початківець історії Чапаєвської (нині Благодатнівської) школи (Золотоніщина), почув ще в середині 1970-х років.

Невдовзі, буквально на одному подиху, прочитав його книгу, написану в співавторстві з корсунським методистом Станіславом Мазуриком «Школа над Россю» й відтоді мене не покидала мрія побачити це «сахнівське диво» на власні очі.

Зрештою звершилося: для групи вчителів, до якої входив і я, поїздку до Сахнівки організував тодішній перший заступник завідувача облвно Петро Батрак. Побачене там не просто вразило, а шокувало своєю непересічністю: ми впродовж цих відвідин поринули в неповторну атмосферу школи майбутнього. Особливо вкарбувалося у пам'ять зведений руками учнів, вчителів та батьків корпус здоров’я, дендропарк із фонтанами, Криниця Совісті, басейн, обсерваторія, краєзнавчий музей.

Якщо ви володієте знаннями,
дайте іншим від них запалити свої світильники.
Т. Фуллер

А в 1985-му, коли мене призначили директором Чапаєвської (нині Благодатнівської ім. Г. П. Берези) школи, одним із моїх найперших управлінських кроків стала організація поїздки довіреного мені педколективу до школи Захаренка. Мета — «інфікувати» чапаєвських учителів сахнівським досвідом, спонукати їх тягнутися до тієї високої педагогічної планки, яку встановив унікальний директор.

Власне, саме відтоді й розпочалося втілення в практику нашої роботи досвіду сахнівчан, тим паче, що в Чапаєвці склалися стартові умови, пов’язані не лише зі зміною керівництва, але й із будівництвом нового шкільного корпусу в 1987 році, подальшим його облаштуванням, пошуками прийнятного алгоритму організації освітньо-виховного процесу в контексті досвіду школи Олександра Захаренка. З часом саме Чапаєвська школа була визнана в Золотоніському районі опорною зі втілення ідей великого педагога.
З цієї причини мої епістолярні й телефонні контакти з Олександром Антоновичем набрали певною мірою систематичного характеру. Поряд з цим, я не раз чув його проникливе й мудре слово на усіляких обласних зібраннях. У грудні 1992 року мав честь бути делегатом Першого з’їзду педпрацівників України й став свідком того, з яким інтересом і увагою слухали виступ Олександра Захаренка тимчасово притишена, але все ж наелектризована й обурена освітньою політикою уряду з’їздівська аудиторія. Довелося виступити й мені, але вже на секції директорів шкіл, і Олександр Антонович схвалив мій емоційний спіч.

Доля звела нас із ним ще й на всеукраїнській конференції творчо працюючих керівників сільських освітніх закладів (від Черкащини було делеговано 4 директори), що проводилася в Полтаві 1994 року під орудою самого Міністра освіти України Петра Таланчука (тоді кандидата в Президенти України). Як істинний фізматівець, Олександр Антонович за особистою традицією побудував свій виступ за чітким алгоритмом, окресливши непрості проблеми сільської школи як загрозливі дев’ять суховіїв. З Полтави ми повертались разом, на автомобілі корсунського райвно, і я мав щастя кілька годин дороги неформально спілкуватись із великим педагогом. Легенда української освіти постав у іпостасі напрочуд простої, щирої й доконечно земної людини. Він сипав бувальщинами, розважав нас усілякими кумедними історіями з освітянського життя, пригощав пиріжками випічки його вірної музи-дружини, скаржився на непередбачуваність свого «крутого» авто — «Запорожця», розмірковував на теми власного городництва й птахарства.
А від 1998 року доля звела мене з Олександром Антоновичем в обласній раді, депутатами якої ми були обрані, й опинилися в депутатській комісії з питань освіти, культури і засобів масової інформації. Сахнівський директор тоді вже мав досить поганий стан здоров’я, а тому відмовився від нашої пропозиції очолити вказану структуру. Відтак головою комісії стала директорка СШ №27 Надія Олійник, мене ж було обрано заступником. А щодо Олександра Захаренка, то він був справжнім мозковим центром і невтомним генератором ідей нашого невеликого комісійного колективу. На жаль, це вже були прикінцеві акорди добротворного життя Учителя: в останній рік депутатської каденції його сповнене любові до України й Освіти серце зупинилося (2002 рік).

Вже після смерті освітянського Майстра мені випало упродовж десятка років співпрацювати із його сином, доцентом кафедри педагогіки нашого університету Сергієм Захаренком. Результатом цієї спільнодії стало видання у 2017 році (до 80-річчя Олександра Захаренка) відповідного біобібліографічного покажчика, а надалі — й кількатомного видання вибраних праць академіка. А ще мені пощастило навчати на факультеті історії й філософії онучку академіка, Оксану – велику розумницю й громадську активістку.

Разом із талановитою спадкоємницею сахнівської легенди ми провели просвітницький тур школами Золотоніщини, присвячений педагогічній спадщині Олександра Захаренка.
Варто нагадати, що домінантою педагогічної спадщини академіка Олександра Захаренка стала усебічно обґрунтована його науковими студіями ідея педагогічного гуманізму, що втілилася зокрема в концепції послідовного учнецентризму. В історії педагогіки ці людинолюбні ідеї мають неабияку хронологічну тяглість і вони тією чи іншою мірою відобразилися у працях Йогана Генріха Песталоцці, Яна Амоса Коменського, Януша Корчака, Григорія Сковороди, Костянтина Ушинського, Василя Сухомлинського. У пошуках Олександра Захаренка ці ідеї набрали модерного звучання й виступали як виразна антитеза теорії й практики тоталітарної педагогіки з метою утвердження педагогіки співробітництва між суб’єктами освітньо-виховного процесу.

Спробую викласти бодай основні вектори втілення Захаренкових ідей учнецентризму за мого директорства в Чапаєвській загальноосвітній школі (1985 – 1998 рр.). У центрі нашої уваги знаходилися суголосні з сахнівським досвідом принципи створення для школярів достатньо функціональних, комфортних, безпечних і креативних умов їхнього навчання й виховання. Варто підкреслити, що під час будівництва нового навчального корпусу Чапаєвської школи широко застосовувався апробований у Сахнівці метод освітянської «толоки» із залученням вчителів, учнів, їхніх батьків, працівників місцевих підприємств. Відтак новобудова на 340 учнемісць була зведена в рекордно стислі терміни: всього за 9 місяців.

Ідея учнецентризму тісно пов’язана із комплектуванням високофахового педагогічного потенціалу. На Золотоніщині уже у 80-х роках минулого століття понад 90% учительського складу мали вищу фахову освіту й була налагоджена чітка система перепідготовки кадрів, підвищення методичного рівня, обміну досвідом тощо. Якось Олександр Антонович серед однієї з кадрових бід сучасної школи назвав разючу гендерну диспропорцію в педколективах, що виражалася в «жіночому засиллі», й з притаманною йому дотепністю зауважив, що в дитини і в школі має бути не тільки мама, але й тато, а тому слід вживати відповідних заходів. Дійсно, в складі педколективу його школи було чимало чоловіків-педагогів. Цей заповіт Учителя було втілено і в Чапаєвській школі: із 56 всіх співробітників 25 належало до чоловічої статі.

Вивчаючи досвід роботи сахнівського директора, ми загорілися ідеєю створення школи-комплексу, яка б не тільки забезпечували освітньо-виховні послуги та розвиток творчих здібностей учнів, але б і стала потужним просвітницько-культурним центром сільської громади. Чапаєвська школа-комплекс об’єднувала на засадах взаємопов’язаних підрозділів загальноосвітню школу (як базову одиницю), дошкільний заклад, музичну школу, філіал районної ДЮСШ, будинок культури, бібліотеку, краєзнавчий музей, стадіон.
Успішно втілювався й сахнівський досвід навчання дітей від шестирічного віку, що на кінець 1970-х років мало експериментальний характер. За прикладом школи Олександра Захаренка у Чапаєвці зразково організовувалася робота груп продовженого дня, й на початок 1980-х їхня чисельність сягнула 11; вони охоплювали близько 60 % учнів початкової й середньої ланки.

За діяльнісно-педагогічними принципами Олександра Захаренка кожний квадратний метр шкільної локації має виконувати освітні й емоційно-виховні функції, а ще створювати для учнів домашній затишок. Ці ідеї були підтримані й значною мірою реалізовані чапаєвськими освітянами. У школі на площі 1,5 га було закладено дендропарк з понад 40 порід дерев і кущів, серед них такі екзотичні, як магнолія, тамарикс, бархат Амурський, горіх ведмежий, яблуня Нєсвецького, форзиція, ясен пониклий, вейгела, ялівець, туї та ялини різних видів. Було облаштовано й чверть гектара квітників, спланованих задля реалізації міжпредметних зв'язків у вигляді геометричних фігур. Як і в Сахнівці, догляд за парком і квітниками здійснювали винятково учні школи, що формувало в них навички екологічної культури.

Ми цілком поділяли думку Олександра Захаренка про доленосне значення трудового виховання учнів, яке забезпечувало формування необхідних навичок, свідомий вибір професії та добре самопочуття. У нашій школі база трудового навчання складалася з укомплектованих сучасними верстатами й пристроями майстерень по дереву, металу, комбінованої майстерні, швейної майстерні, кабінетів виробничого навчання й технологій домоведення, класу монтажу й демонтажу сільгоспмашин, двох колісних і одного гусеничного тракторів, комбайна, трактородрому тощо. Учні виготовляли й реалізовували базовим підприємствам будівельні піддони, ящики, шашки для підлоги ферм, шили рукавиці, фартухи тощо. Усе це стало суттєвим джерелом поповнення шкільного бюджету, й за рішенням шкільного парламенту ці додаткові ресурси спрямовувалися винятково на потреби учнів.

На початку 1990-х років у Чапаєвці було зреалізовано ще один сегмент досвіду Сахнівської школи, пов'язаний зі збереженням історичної пам’яті. Результатом багаторічної роботи шкільного клубу «Пошук», збору матеріалів та артефактів, залучення спонсорських коштів було відкрито музей «Пам'ять», що складався із 4 експозиційних залів і мав у своїх фондах близько 800 експонатів. Йому було присвоєно звання зразкового, а згодом і народного. А в шкільному дендропарку (як і в Сахнівці) з’явилася Поляна Пам’яті із 386 кущів троянд на честь полеглих у роки Другої світової односельчан.

Всепронизуючою ідеєю Олександра Захаренка стало різногранне застосування здоров’язбережувальних технологій в учнівському середовищі. Втілюючи такі підходи, в Чапаєвці, за прикладом сахнівчан, було розгорнуто зразкову фізкультурно-оздоровчу базу, представлену 3-ма спортивними залами, стадіоном, багатофункціональним спортмайданчиком, стрілецьким тиром, комплексом військової підготовки (тактичне поле, смуга перешкод). Кожний навчальний день розпочинався із загальношкільної фіззарядки, постійно проводилися рухливо-музичні перерви та фізкультхвилинки, було встановлено кілька тенісних столів. Працювало півтора десятка секцій: легка атлетика, ігрові види, греко-римська боротьба, лучний і навіть парашутний спорт (використовувалася розгорнута на околицях села база Черкаської ДТСААФ). Зі стін школи вийшло 14 майстрів спорту, десятки кмс та 3 заслужені тренери, понад 120 випускників здобули фах учителів фізвиховання.

Наприкінці 1980-х відкрився шкільний медпрофілакторій, де учні та вчителі мали змогу отримати долікарську допомогу, стоматологічні послуги, сеанси лікувального масажу, 10 фізпроцедур (напр. УВЧ, тубус-кварц, електрофорез, дарсанваль, вихорові струми тощо). До послуг школярів та вчителів була й власна перукарня та майстерні для ремонту одягу й взуття.

Щонайменше 500 учнів (90%) було охоплено гарячим харчуванням, а щоденне шкільне меню складалося із не менш як 10 свіжоприготовлених страв на вибір. Принагідно зазначу, що на початку 1990-х повноцінний обід у Чапаєвці коштував не більше 20 коп., а вартість пиріжків становила 3 – 5 коп. Такий феномен дешевизни був досягнутий зусиллями самого учнівського колективу: зібраний на шкільних ділянках та орендованих у місцевому колгоспі 5 га польової землі передавався до шкільної їдальні й учні відчували щоденну вигоду від своєї праці.

Цей втілений у Чапаєвці сахнівський досвід здоров’язбереження був схвалений Міністром освіти України Петром Таланчуком і головою ЦК профспілки працівників освіти Леонідом Сачковим під час їхнього візиту до нашої школи навесні 1992 року.

Насамкінець, хочеться низько вклонитися пам’яті незабутнього Олександра Захаренка, котрий своїми ідеями і їхнім геніальним втіленням набагато випередив освітянський час. На моє глибоке переконання, його людинолюбні, учнецентричні й добротворчі концепції зберігають свою актуальність і до сьогодні, а тому мають глибоко вивчатися і втілюватися в практику сучасного шкільництва.

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича, директор Чапаєвської (нині Благодатнівської ім. Г. П. Берези) школи в 1985 – 1997 рр., лауреат профспілкової премії ім. Народного вчителя О. Захаренка