Марина Сухенко, випускниця Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького — власниця свічкарні. Такий нестандартний бізнес розпочався із п'яти кілограмів воску й щирого бажання допомагати війську.

У її майстерні завжди тепло, пахне кавою, лавандою і цукровою ватою, у керамічних кашпо і різноколірних склянках — свічки, які вона виготовляє разом із сестрою.
Про восковики, що пахнуть Черкасами і книжковим фестивалем, доброчинні проєкти і плани на майбутнє — вона розповіла «Суспільному».

Марина Сухенко працює в гуртку «Юні кореспонденти» ЦДЮТ, де разом з керівником Надією Чередник допомагає школярам опановувати професію журналіста. У свічкарство вона прийшла понад три роки тому:

— Я у сфері свічкарства понад три роки. Основне моє місце роботи паралельно з майстернею — Центр дитячої та юнацької творчості. Працюю в гуртку з журналістики операторкою та режисеркою монтажу, а майстерня для мене — це така відрада, мені неймовірно подобається спілкуватися з людьми, виготовляти щось власноруч.
«Лавандові вірші» й «Епілог для двох»: черкащанка шукала підробіток, а натомість заснувала свічкарню.

Зі слів Марини, усе починалося з потреби робити щось корисне:

— Моя товаришка перепродавала певний набір воску й олії. Хотіла виготовляти свічки, проте виїхала за кордон і розпродувала все. На той момент у мене не було роботи, але була потреба щось робити, донатити. Перед тим я вишивала футболки з благодійною метою, а тут я шукала ще щось, де можна заробити або що можна ще робити.

Свічкарство її захопило, та попри відсутність художньої освіти, любов до цієї справи зростала:

— У мене немає ніякої художньої освіти і загалом, коли розпочинали, я не планувала, що ми будемо прямо малювати кашпо, але я знайшла в цьому себе і мені на сьогодні подобається розмальовувати свічники, створювати композиції й прикрашати свічки.

З її слів, перші спроби у виробництві виявилися затратними, бо не обійшлось без помилок:

— За перші два місяці ми витратили на тестування тільки 10 кілограмів гіпсу і ще й супер дорогого. Я зараз, пригадуючи це, розумію, що найкраща рекомендація на початок була платити за чиїсь знання. Якби я вже на той момент мала якийсь курс або могла в когось порадитися — старт для нас обійшовся б значно дешевше.

Марина Сухенко розповіла, що під час виготовлення свічок мають бути дотримані певні правила, тож процес не можна назвати простим:

— Насправді процес виготовлення свічок, на перший погляд, може здаватися супер легким. Типу ми беремо віск, аромат, їх об'єднуємо, заливаємо в кашпо. Коли ми вже до цього прийшли, ми зіткнулися з тим, що кашпо має бути оброблене, має бути певна температура заливання, олії: деякі додаються на нижчих температурах, деякі на вищих.

Впливає на процес виготовлення також температура приміщення: не може бути занадто холодно, занадто жарко, оскільки це все впливатиме на застигання і відповідно на кінцевий продукт, додала майстриня. Особливе місце серед її свічок посідають аромати Черкас.

— Родзинка» нашої колекції — це сет свічок про Черкаси. Тут у нас є Долина троянд, Білий лотос, Сосновий бір та черкаська набережна. Кожна з них розказує про локацію нашого міста. «Долина троянд» — це аромат троянд і свіжоскошеної трави. «Сосновий бір» нам розказує про прогулянку поміж соснами і хвоєю, пахне шишками і цукровою ватою. «Білий лотос» — східні пахощі та сандаловк дерево, оскільки в Черкасах найбільший в Європі та єдиний в Україні Буддійський храм.

«Черкаська набережна» пахне світанком над Дніпром — він свіжий, одночасно легкий, ненав'язливий з легкими солодкими нотками, — розповіла Марина Сухенко.

Є у колекції свічок Марини серія, яка пахне книжками, розповіла вона:

— Для останнього книжкового фестивалю «Змістовно», який відбувався в нашому місті, ми виготовили спеціальну книжкову серію ароматів, з відповідними назвами: лавандові вірші, епілог для двох (пахне кавою) і бібліотека на Хрещатику, яка пахне шкірою і прянощами.

Проте у її майстерні можна знайти не лише свічки, додала майстриня:

— На сьогодні ми виробляємо різноманітну аромапродукцію: це і дифузори, і свічки. Наша колекція, якою ми теж пишаємося — це свічки з таємницями. Вони є у двох об’ємах, з різноманітними ароматами.

Свічки допомагають не лише створювати атмосферу, а й допомагати безпритульним котам, додала засновниця доброчинного фонду «Доброкіт» Яна Тябут. Разом з Мариною Сухенко вони створили проєкт на підтримку котів:

— Ми з Мариною розпочали дуже цікавий проєкт. Навіть не пам’ятаю, хто був перший, хто сказав: «нумо робити це». Але я дуже рада, що Марина відгукнулася і частину свого часу, своїх сил і енергії вона направляє на благодійний проєкт. Марина робить унікальні свічки-лапки для нас. Їх можна придбати в «Доброкоті» і вторговані кошти від продажу цих свічок ідуть в підтримку котиків.

Яна додала, що нині вони працюють над створенням новинки для благодійного фонду — аромасаше:

— Вони наповнять ароматом вашу шафу, вашу домівку, автомобіль, де завгодно можна їх застосувати. І знову ж таки людина, яка купує такі саше з приміткою «Доброкіт», вона розуміє, що вона підтримує котиків. Це, можливо, мінімальні суми, але для нас вони дуже важливі.

Колега Марини Надія Чередник розповіла, що її хобі вплинуло й на неї:

— До Марининого захоплення свічками я не захоплювалася, але потім вона принесла понюхати перші аромати. Ці свічечки мене тішать, бо я їх ставлю, запалюю, і цей запах, яким наповнюється оселя — він такий приємний, це про спокій, про умиротворення, те, чого зараз не вистачає у цей складний час.

У планах Марини — створити ще свічки, які б асоціювалися з Черкасами:

— У Черкасах є дуже багато класний майстрів і з деякими ми співпрацюємо, спілкуємося і я дуже тішуся, що творчих людей в нашому місті, які себе проявляють і показують, зростає. Є така художниця, з якою ми співпрацюємо і товаришуємо, — це Аня Власенко. У неї художня студія, де проводять заходи з колажування. Ми з Анею плануємо виготовити серію про Черкаси в персональних свічниках, які Аня нам задекорує колажами про Черкаси.

Серед мрій Марини — це розширення простору майстерні, аби втілити більше творчих ідей:

— Ми вже давно плануємо розширятися й останні пів року багато докладаємо до цього зусиль. Але не знайшли ще того приміщення, в яке хотілося б переїхати. Тому про що мріє свічкарка Марина Сухенко — це про розширення майстерні й більшу площу для проведення майстер-класів для виготовлення свічок. І ми над цим вже працюємо.

Джерело: «Суспільне»