На Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького чекають вибори ректора — подія, що визначить вектор розвитку головного закладу вищої освіти області на найближчі роки.

Видання «Про все» розпочинає цикл інтерв’ю з кандидатами на цю посаду, аби познайомити громаду з їхніми програмами, цінностями та баченням майбутнього університету.
Перший наш співрозмовник — Євген Кирилюк, директор Навчально-наукового інституту економіки і права та чинний військовослужбовець ЗСУ. Чому він вирішив змінити військовий однострій на ректорську мантію, які «точки зростання» бачить для ЧНУ та як планує долати корупційні ризики — читайте в матеріалі.

Про рішення балотуватися та принципи

— Чому вирішили балотуватися на посаду ректора саме зараз, у воєнний час?

— Перебуваючи на службі, ми, військовослужбовці, дуже гостро реагуємо на те, що відбувається в тилу, у цивільному житті. Особливо — на корупційні скандали. Я так само хвилююся за рідне місто, за Україну і за свій університет, уважно стежу за подіями, які в ньому відбуваються.

Під час відпустки я дізнався, що в університеті стартують вибори ректора, сформовані кандидатські команди. І побачив у складі однієї з них людей, з якими, на мою думку, існують ризики корупційних рішень. Я не хочу допустити, щоб університет перетворився на інструмент виведення коштів чи внутрішньої боротьби з незгодними — ми вже бачили подібні приклади в Черкасах.

Для мене принципово, щоб університет залишався вільним, відкритим, інноваційним простором, а не замкненим «містечковим» середовищем. Саме тому я вирішив балотуватися — щоб убезпечити заклад від репутаційних втрат, падіння в рейтингах і загального зниження позицій, а також змінити підходи до управління і політики університету.

— Ви раніше говорили, що головне — не посади. Тепер вам можуть закинути: «То ви все ж ідете за посадою?»

— Я і зараз дотримуюся цієї думки. Колись один мудрий професор сказав мені: «Не мрій про посаду і не роби все заради посади. Прийде час — і посада сама тебе знайде. Працюй натхненно, змінюй світ навколо себе — і вона знайде тебе».

Саме тому я йду не «за посадою», а з програмою змін. Я хочу її представити колективу й, у разі підтримки, реалізувати ці зміни та зробити університет кращим. Якщо ж підтримки не буде — для мене це не трагедія.

У такому разі я підпишу контракт із Збройними силами України і продовжу служити державі та українському народові. Я спокійно до цього ставлюся і не відмовляюся від своїх принципів — я їх дотримуюся.

— Що для вас означає відповідальність за великий колектив і як ви з нею працюєте?

— Успішний колектив — це передусім щасливі люди. Коли працівники почуваються впевнено і розуміють, що їх чекає завтра, такий колектив має майбутнє. Саме тому завдання керівника — створити умови, у яких люди відчувають стабільність, підтримку й перспективу.

Для мене відповідальність управлінця полягає в тому, щоб залучати команду до ухвалення рішень, давати можливість кожному розвиватися, самовдосконалюватися і реалізовувати себе в професії.

— Де знаходите ресурс для відновлення та внутрішньої рівноваги?

— Моя головна опора — це родина. Я переконаний, що основою будь-якого розвитку є любов. Моє найбільше джерело сили — дружина, ми разом ще з 1999 року. Весь час повномасштабної війни моя сім’я залишається в Черкасах. Це наш свідомий вибір — жити, працювати й підтримувати країну саме тут.

Другий ресурс — спорт. Футбол і регулярні пробіжки допомагають «перезавантажити» голову та дають енергію для нових рішень.

Півтора року служби в ЗСУ також багато що переосмислили. Військо стало для мене місцем сили й допомогло знайти внутрішній спокій. Головне відкриття того часу — віра у власні можливості. Раніше я думав, що після 45 років потенціал людини згасає, але армія показала, наскільки величезним є ресурс нашого організму. Сьогодні цей досвід дає мені впевненість і дозволяє дивитися в майбутнє з оптимізмом.

— Як служба в ЗСУ змінила ваше бачення управління та людей?

— Я менеджер за фахом, тому мої базові принципи не змінилися, але вони пройшли перевірку екстремальними умовами. У війську гостро відчувається потреба в людях із системним мисленням. На жаль, військова система подекуди залишається інерційною, тому я намагався відстоювати сучасні підходи: рішення мають бути швидкими й точними, але водночас — виваженими та аналітично підкріпленими.

Водночас я чітко розумію: в університеті логіка управління інша. Тут не місце поспіху чи суто командному підходу. Університет — це спільнота інтелектуалів, самостійних людей із власною позицією. Такий колектив потребує не наказів, а мотивації, свободи та залученості до ухвалення рішень.

— Моя модель управління для ЧНУ — це дебюрократизація, децентралізація та простір для самовираження. Довіра й відповідальність мають стати основою розвитку закладу.

Точки зростання: наука, інновації та студенти

— Які ключові проблеми ви бачите в університеті та що вважаєте головними точками його зростання?

— Я не прихильник ламати те, що вже працює. У ЧНУ ухвалена «Концепція інноваційної трансформації до 2030 року», і моя програма повністю їй співзвучна. Я бачу не проблеми, а точки зростання, спираючись на наявний потенціал закладу.

Перша точка — молоді науковці. Сьогодні їх недостатньо, адже багато хто йде в бізнес. Ми маємо створити прозорі й умови, що мотивуєють: запровадити доплати за захист дисертацій, публікації та монографії. Це стимул для молоді залишатися в університеті й бачити тут своє майбутнє.

Друга — Офіс науки та інновацій. Ми плануємо створити структуру, яка координуватиме наукові напрями та об’єднуватиме вчених у міждисциплінарні команди. Мета — створювати практично орієнтовані продукти та налагоджувати пряму співпрацю з бізнесом.

Третя — публікаційна активність. Рейтинги у Scopus та Web of Science є критично важливими для іміджу університету. Оскільки такі публікації фінансово складні, моя програма передбачає доплати викладачам за роботу в цьому напрямі. Це шлях провідних університетів України: мотивація науковця — це автоматично зростання позицій усього закладу.

— Без молоді й сучасних досліджень немає майбутнього ні в університету, ні в держави. Тому створення умов для наукового розвитку буде моїм пріоритетом.

— Ми плавно підійшли до вашої програми. Якою є ваша ключова ідея розвитку університету? Як він має трансформуватися, на вашу думку?

— Головна ідея — трансформація ЧНУ в інноваційний, відкритий університет зі стійкими демократичними цінностями та нульовою толерантністю до корупції. Основою розвитку має бути людський капітал. Університет — це насамперед щасливі та вільні люди, впевнені у завтрашньому дні.

Впевненість формується із чіткого розуміння свого майбутнього: розміру заробітної плати, ставки та навантаження. На жаль, зараз ситуація така, що викладач у липні не знає, скільки він отримуватиме у вересні, бо розподіл ставок відбувається перед самим початком навчання. Люди перебувають у постійному стресі.
Тому мій головний меседж — це прозорість та планування:

Трирічне планування: Ми маємо запровадити систему планування набору та ставок на три роки вперед, щоб викладач мав стабільність.

Цифровізація та доступність: Кожна кафедра повинна мати онлайн-доступ до програмного продукту, який розраховує ставки. Щоб ще перед вступною кампанією колектив міг бачити: «Наберемо стільки-то студентів — матимемо таку-то кількість ставок». Це дасть і прозорість, і мотивацію працювати краще.

Справедлива оплата: Потрібно відійти від практики, коли викладач має 900 годин навантаження, а оплачується лише 650. Кожна година фактичної роботи має бути оплачена.
Соціальна гарантія: Одним з елементів моєї програми є гарантування мінімальної зайнятості на рівні хоча б 0,75 ставки. Це неприпустимо, коли професор, доктор наук, отримує 0,6 ставки й змушений звільнятися, бо не може прогодувати сім’ю. Ми втрачаємо кадри, на підготовку яких витрачено роки зусиль. Університет має бути соціально відповідальним.

— Чи здатен Черкаський національний університет стати прикладом для інших закладів вищої освіти?

— Я в цьому переконаний. Черкаський національний університет може досягти такого статусу — і за результатами, і за суспільною оцінкою — що стане орієнтиром для інших закладів вищої освіти. Але це можливо лише за умови реалізації тих заходів, які ми заклали в програму розвитку.

Передусім ідеться про системне стимулювання наукової діяльності та інновацій. Ми маємо комплексно запровадити університетську модель інвестування в науку та інновації. Фактично це інвестиції у власне майбутнє університету.

Водночас важливо розуміти: інвестиції в науку не дають миттєвого ефекту. Це завжди відкладений результат. Рейтинги університетів реагують на такі кроки з часовим лагом — у середньому три-п'ять років. Тому якщо ми розпочнемо реалізацію комплексних заходів, наприклад, у 2026 році, то відчутні результати зможемо побачити вже ближче до 2030 року.

Саме така послідовна, довгострокова політика і дає можливість університету стати конкурентним, впізнаваним і авторитетним — не лише в межах регіону, а й на загальноукраїнському рівні.

— Які три перші кроки ви зробите на посаді ректора?

— Я для себе визначив три ключові пріоритети.

Перший — розвиток людського капіталу. Йдеться про трансформацію системи оплати праці, мотивації та стимулювання науково-педагогічних працівників, щоб вона була прозорою, справедливою й орієнтованою на результат.

Другий — розвиток науки. Саме наукова діяльність формує якість освіти, імідж університету та його позиції в рейтингах. Без сильної науки не може бути сильного університету.

Третій напрям — посилення студентоцентрованої. Університет має бути простором не лише для навчання, а й для повноцінного життя студентів. Ми плануємо відновити роботу їдалень і тренажерних залів, забезпечити безкоштовний доступ до них, відновити медичний пункт та перетворити бібліотеку Максимовича на сучасний освітньо-культурний простір.

Основою реалізації цих змін стане прозорість управління — у фінансах, преміюванні та ухваленні рішень. У воєнний час університет має зосередитися лише на пріоритетних витратах, які розвивають знання, людський капітал і якість освіти.

Крім того, планую запровадити так званий студентський бюджет рішень. Йдеться про окремий фонд, частиною якого розпоряджатимуться самі студенти. Вони зможуть голосувати за те, на що спрямувати ці кошти — придбання обладнання, підтримку студентських конференцій, стартапів чи інших ініціатив.

Також університет щороку фінансуватиме три-п'ять найкращих студентських проєктів у межах грантової програми. Це можуть бути наукові розробки, соціальні ініціативи, творчі проєкти, зокрема студентські фільми чи видання книг.

— Яку роль, на вашу думку, має відігравати університет у розвитку регіону та держави загалом?

— Я переконаний, що університет є і має залишатися важливим суспільним центром — не лише освітнім, а й ціннісним. Черкаський національний університет повинен відігравати ключову роль у національно-патріотичному вихованні молоді Черкащини та центральних регіонів України.

Для мене принципово важливо, щоб університет служив українському суспільству, державі і її громадянам. Саме тому одним із завдань я бачу посилення системної роботи з патріотичного виховання, формування відповідальності за країну та її майбутнє.

— Якою ви бачите співпрацю університету з місцевою та обласною владою?

— Університет має бути не спостерігачем, а активним учасником життя регіону. Я бачу ЧНУ надійним партнером влади — джерелом експертизи та реальних рішень. Наші науковці повинні залучатися до розробки стратегій розвитку Черкащини та аналітичної роботи для громад.

Серед моїх пріоритетів — три масштабні спільні проєкти:

1. Реабілітаційний центр для ветеранів: Створення на базі університету потужного центру для воїнів, які зазнали поранень. Ми вже опрацьовуємо цей проєкт, використовуючи наявну інфраструктуру закладу.

2. Енергоефективність: Спільна з владою модернізація головного корпусу університету. Це великі інвестиції, що дадуть довгостроковий ефект і закладу, і громаді.

3. Міжнародні гранти: Спільна підготовка проєктів для Світового банку та інших міжнародних інституцій.

Університет має стати майданчиком, де знання перетворюються на практичну користь для — всієї області.

— З яким головним меседжем ви йдете до університетської спільноти?

— Мій головний заклик: «Не бійтеся змін!». Сьогодні страх перед новим — це найбільше гальмо. Наша країна трансформується, і університет не може залишатися осторонь цих процесів.

Я розумію, що у багатьох є сумніви чи невпевненість. Саме тому я, як військовослужбовець, бачу свою роль у тому, щоб бути генератором цих змін. Кому, як не людині з військовим досвідом, показувати приклад рішучості? Я готовий брати на себе відповідальність, пропонувати конкретні проєкти та вести колектив вперед. Війна навчила нас, що зволікання коштує надто дорого, тому ми маємо діяти сміливо та професійно вже зараз.

Джерело: «Про все»