Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.

Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують біографії діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».

До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.

Просвітник і патріарх краєзнавства

Великий учитель надихає.

В. Уорд

Народний академік-поліглот. Самобутній поет. Учитель від Бога. Полум’яний патріот України й невтомний громадсько-політичний діяч. Йдеться про незабутнього Михайла Пономаренка, випускника Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Цьогорічного 28 жовтня минуло 105 літ від дня народження нашого великого краянина.

Спокою не знав

Михайло Пономаренко з’явився на світ Божий 28 жовтня 1920 року, а його рідними пенатами стало невеличке село Підставки на Золотоніщині. Зростав у високодуховній родині священнослужителя та педагога, й це багато в чому визначило його життєві пріоритети. Вже в школі у хлопця визрів твердий намір присвятити своє життя вчительській справі. Здобути цей фах після закінчення Горобіївської семирічки (у Підставках працювала лише початкова школа) Михайло вирішив у Золотоніському педтехнікумі. Він був гордістю закладу, надійною опорою педагогів. Тож і не стало ні для кого несподіванкою, коли саме йому випала честь відразу з отриманням диплома викладати в рідному технікумі. Та, на жаль, ці перші, доволі успішні педагогічні кроки Михайла виявилися нетривалими: всього кілька місяців. Його призвали на військову службу якраз у передгроззя 1940-го; не думав, не сподівався, що не зніматиме військову форму аж до 1945 року.

Війна стала для Михайла Пономаренка ще одним педагогічним університетом — повчальним і немилосердним. Не раз ходив поряд зі смертю, а для своїх підлеглих був мудрим наставником, побратимом. Становленню Пономаренка-педагога сприяло його навчання в Махачкалинському піхотному училищі, де поряд із суто військовими дисциплінами курсанти вивчали ще й низку близьких до педагогічних. З огляду на мужність та військовий досвід Михайлу довірили командування взводом розвідки.

Повернувся з фронту лейтенант Пономаренко з двома орденами і багатьма медалями, сповнений бажання якнайшвидше приступити до улюбленої учительської праці. Фронтові роки не завадили йому в педагогічному вдосконаленні: він самотужки студіював рідну та іноземні мови, вивчав історію України. А в 1946 році закінчив філологічний факультет Черкаського педінституту, здобувши фах учителя української мови та літератури.

Для педагогічної праці колишній фронтовик обрав Золотоніську міську школу № 4, де свого часу навчалися відомий український прозаїк Семен Скляренко, а також поет, перекладач Микола Терещенко. Враховуючи знання молодим педагогом іноземних мов та з причин дефіциту вчителів такого фаху, дирекція школи призначила його викладачем французької мови. У 1954 році Михайло закінчив факультет французької мови Київського інституту іноземних мов. Поряд з цим, студіював англійську мову у Київському педагогічному інституті ім. М. Горького.

Як учитель-фанат, максималіст за філософією й способом свого життя, Михайло Пономаренко насамперед удосконалював свої знання іноземних мов. Його називали поліглотом. А й справді, провінційний учитель на доволі пристойному рівні опанував французьку, німецьку, англійську, іспанську, польську, словацьку мови. А ще переклав літературні твори з італійської, чеської, португальської, грецької, не кажучи вже про англійських, німецьких та французьких майстрів слова. Високим був і рівень його знань з мови науки — латини.

Мені пощастило бути учнем цього унікального вчителя: він викладав у нашому класі німецьку мову. Уроки, які він проводив, були справжньою класикою педагогіки, а отримані на них знання й навички міцно вкорінювалися на десятиліття. Михайло Федорович був надзвичайно вимогливим й водночас справедливим учителем і постійно повторював ним же витворену сентенцію: «Без знання бодай однієї іноземної мови жити повноцінно неможливо».

«Будитель»

Важко навіть сказати, в якій галузі знань Пономаренкові знання були найбільш ґрунтовними. Лінгвістика, історія літератури, ономастика, топоніміка, поезія, а надто — історія, археологія, краєзнавство... Не маючи диплома професійного історика, Михайло Федорович володів такими ґрунтовними знаннями з історії й так багато зробив для відкриття невідомих сторінок минувшини, що він міг «дати фору» найтитулованішому професійному історику.

Михайло Пономаренко невтомно працював у архівах Києва, Полтави, Черкас, багатьох бібліотеках і нагромадив унікальний матеріал з історії рідного краю. Він створив краєзнавчу картотеку Черкащина» на 10 тис. одиниць. Зібране лягло в основу понад 3 тис. його краєзнавчих публікацій. Михайло Федорович брав участь у підготовці матеріалів для тому «Історії міст і сіл УРСР. Черкаська область», став співавтором статей «Черкаська область», «Чигирин». «Суботів», «Боровиця» та автором статей про Золотоношу й Піщане. Побачили світ його книги «Золотоноша», «Золотоніщина», «Золотоніщина в осадах», «Т. Шевченко і Черкащина», «Подорож Златокраєм» (у співавт.) та ін.

Михайло Пономаренко брав участь в численних археологічних експедиціях на теренах Черкащини. Він керував експедиціями «Звенигородка», «Золотоноша», «Сміла», «Черкаси», особисто відкрив понад 300 пам’яток археології та уклав рукописний довідник «Пам’ятки археології Черкащини».

Наш іменитий краянин став одним із фундаторів краєзнавчого руху на Черкащині, обраний членом правління Всеукраїнської спілки краєзнавців, редагував часопис «Краєзнавець Черкащини». Він організовував проведення низки краєзнавчих конференцій та був активним членом Української ономастичної комісії.

Відомий учитель керував шкільним гуртком «Глобус», організовував туристичні походи учнів рідним краєм. Зібрав безліч історичних артефактів, створив шкільний музей, а в 1960 році — районний краєзнавчий музей, очолював його на громадських засадах майже 20 років.

Михайло Пономаренко відомий і як майстер поетичного слова: його перу належать п’ять збірок віршів. Вони сповнені громадянського пафосу та синівської любові до рідного краю.

«Будитель» — так титулував Учителя відомий золотоніський поет Іван Дробний. Так, саме будитель, бо Михайло Пономаренко ніколи не давав своїм учням і колегам духовно дрімати, байдуже пливти за течією усталених поглядів і уявлень. Він був активним громадсько-політичним діячем, послідовно й мужньо боровся за незалежність України. Саме Михайло Пономаренко першим підняв синьо-жовтий прапор у Золотоноші, започаткував районні організації Народного руху України та Української республіканської партії. А ще на зламі 1990 років редагував позацензурну газету «Воля».

Щедре на добрі справи серце Учителя й Просвітника зупинилося в перший день нового 2010 року, йшов йому тоді 90-й. За свій унікальний внесок у духовний розвиток краю Михайло Пономаренко відзначений почесним званням «Заслужений учитель УРСР» (1975). А ще він став лауреатом всеукраїнської премії ім. В. Антоновича (1991) та обласної літературно-краєзнавчої премії ім. М. Максимовича (1994, №1). Бойові заслуги краєзнавця відзначені орденами Вітчизняної війни 2-го ст. (двома), Червоної Зірки, «За мужність» 3-го ст., медалями «За бойові заслуги», «За взяття Берліна», «За визволення Праги», «За перемогу над Німеччиною». Михайло Пономаренко — почесний громадянин м. Золотоноша.

Ім’я Михайла Пономаренка носить створений ним музей та одна із вулиць м. Золотоноша. Життєдіяльності краєзнавця присвячені книги «Неспокій серця» (2005), «Михайло Пономаренко: з любов’ю до Черкащини» (2020), а також захищена нещодавно випускницею університету, історикинею Богданою Карабіною дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії. У 2016 році заснована районна краєзнавча премія імені Михайла Максимовича, лауреатами якої стали чотири краєзнавці.

«Той хто творить душу, уподібнюється Богові» — ці слова про велетів духу. Про таких, яким був і незнищенно залишиться в нашій вдячній пам’яті великий краянин Михайло Пономаренко.

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича, лауреат премії ім. М. Пономаренка