Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.

Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.

Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».

До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.

Знаменитий вчений-індолог

Прогрес науки визначається працею її вчених

і цінністю їхніх відкриттів.

Л. Пастер

У плеяді найзнаменитіших українських вчених XX століття чільне місце посідає академік Олексій Баранников, який зажив світової слави як фундатор і перший керівник наукової школи індологів. Цими днями минуло 135 років від дня народження видатного науковця, який є нашим земляком із Лівобережної Черкащини.

До вершин лінгвістики

Майбутній духовнотворець народився 21 (9 за ст. стилем) березня 1890 року, а його рідними пенатами стало повітове місто Золотоноша (тоді Полтавської губернії). Хлопець зростав у багатодітній родині теслі, яка потерпала від матеріальних нестатків. Поміж найкращих учнів закінчив церковнопарафіяльну школу та повітове училище й мав твердий намір продовжити освіту. Одначе така перспектива виявилася доволі проблемною через відсутність у батьків необхідних коштів. Вихід було знайдено в екстернатній формі навчання, й відтак юнакові вдалося закінчити спочатку Золотоніську прогімназію, а потім і Черкаську класичну гімназію (1910 року). Після цього Олексій подався до Києва, де вступив на історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира. Попри неймовірні труднощі студентського виживання, хлопець за чотири роки навчання устиг успішно опанувати освітні програми аж трьох відділів факультету (східного, слов’яно-російського й германського). На навчання й прожиття заробляв репетиторством, при цьому ще й допомагав грошима своїм старшим сестрам Катерині та Олександрі.

Уже в університеті Олексій ґрунтовно вивчав мови, зокрема опанував латину і старогрецьку, європейські мови, але особливо зацікавився вивченням санскриту й нових індійських мов. Він став одним із найталановитіших учнів індолога Фрідріха Кнауера — послідовника корифея-сходознавця Леопольда Шредера. Уже в студентські роки наш земляк розпочав свою дослідницьку діяльність у царині східних мов. Повний університетський курс закінчив у воєнному 1914 році. Як найкращому випускнику йому запропонували залишитися для викладацької роботи у своїй alma mater.

У 1916 – 1917 роках Олексій Баранников викладав на Вищих педагогічних курсах при Академії педагогічних наук. У буремному 1919 році доля закинула його в далеку Самару, де він упродовж трьох років працював у місцевому університеті. У 1921 році Олексій опинився в Петрограді, де учив студентів східних мов, завідував кафедрою, проводив багатогранну дослідницьку роботу в галузях лінгвістики та літературознавства. 1935 рік ознаменувався присудженням вченому наукового ступеня кандидата філологічних наук. Слід підкреслити, що це сталося без офіційної процедури захисту дисертації, адже наукові здобутки науковця були достатньо переконливими й вагомими. Згодом він отримав і вчене звання професора.

Науковий доробок

Уже від 1934 року Олексій Баранников став науковим співробітником Інституту сходознавства АН СРСР, згодом завідував його відділенням. З огляду на унікальні наукові заслуги його в 1938 році було призначено директором цієї поважної академічної установи, цю авторитетну посаду наш земляк обіймав упродовж трьох років. Після Другої світової війни, аж до своєї смерті, він був незмінним завідувачем сектору індійської філології Інституту сходознавства (1946 – 1952).

Саме Олексій Баранников запровадив у вітчизняній індології вивчення групи індійських мов: гінді, урду, бенгалі, маратті, пенджабі. У його науковому доробку — понад 250 ґрунтовних дослідницьких праць із лінгвістики та літературознавства, етнології. У колі його науково-творчих інтересів пріоритети були віддані давній та новоіндійській літературі й мові. Серед найвідоміших праць індолога — «Коротка граматика хіндустани (урду)» (1926), «Короткий курс літератури урду» (1930), «Гіндустані / урду, гінді» (1934), «Флексія й аналіз у новоіндуських мовах» (1949) та ін.

Олексій Петрович став відомим і завдяки своїм майстерним перекладам із індійської. Зокрема, він переклав з гінді відомі літературні пам’ятки «Гіреш Сягар» і «Рамаяна». Саме йому належать і перші в європейській літературі переклади українською мовою новоіндійських оповідань («Саут» П. Чандри та «Ганготрі» А. Ахмета).

Професор Олексій Баранников чимало зробив для вивчення мови, побуту та фольклору ромів, науково обґрунтував існування українських діалектів ромської мови.  Унікальні наукові заслуги Олексія Баранникова були відзначені нагородами.

Олексій Петрович був одружений з відомою лінгвісткою Ольгою Ніконовою. Стопами свого іменитого батька пішов Петро Баранников (1925 – 2007) — знаний індолог. Донька Баранникових Ірина (1926 — 2017) присвятила своє життя іхтіології.

Земне життя наукового достойника завершилося 4 вересня 1952 році у віці 62 роки. Місцем його останнього спочинку стало Комарове (біля Санкт-Петербурга). На скромному надгробку викарбувано слова його духовного предтечі, індійця Туслі Даса: «Хай буде доброму добру».

На Черкащині шанують пам’ять про свого видатного земляка. Його ім’ям названа одна із вулиць міста Золотоноша, а на будинку, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку. У Золотоніському краєзнавчому музеї є тематичний куточок, присвячений ученому. Звісно, знають і пам’ятають нашого земляка і в далекій Індії, на вивчення мови й культури якої Олексій Баранников поклав своє життя…

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича, голова Золотоніської районної організації НСКУ