Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.
Він започаткований до ювілею Черкаської області. На Черкащині в усі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України і не лише її.
До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.
Непереможний український богатир
Не лише м’язами славен богатир, а й незламністю духу
Із народного.
Український богатир неймовірної фізичної сили. Непереможний борець класичного стилю, титулований високим званням «чемпіона чемпіонів». Полум’яний патріот рідної землі… Це Іван Піддубний, котрий зажив легендарної слави ще за свого земного життя. Він є нашим краянином із Золотоніщини, а нещодавно виповнилося 155 років від дня його народження. Попри те, що про цю знаменитість планетарного масштабу вже багато писано-переписано, каші маслом не зіпсуєш, отож варто нагадати бодай у загальних рисах його жертовно відданий спорту й Україні життєпис.
Від козацьких джерел
Іван Піддубний народився 26 вересня (8 жовтня за новим стилем) 1871 р., а його пенати знаходяться в с. Красенівка Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині Золотоніського р-ну Черкаської обл.). Походив він із селянсько-хліборобської родини, що мала глибоке й міцне козацьке коріння. Цікава деталь: прапрадід Івана у складі козацького війська гетьмана Івана Мазепи бився проти московитського війська Петра І під Полтавою в 1708 р. Хлопець успадкував неймовірну силу від свого батька, козака Максима Івановича Піддубного — визнаного сільського силача. А мати — Ганна Данилівна (родом із сусідньої Богодухівки, до заміжжя Науменко) виховувала своїх дітей на православних чеснотах і одвічних українських традиціях. Хлопець зростав разом із дужими та вправними до роботи братами Омельком, Микитою, Митрофаном і сестрами Мотроною, Мариною, Явдохою. Піддубні терпіли нестатки, тому дітям змалку довелося працювати в полі та біля живності нарівні з дорослими. Довелося скуштувати й гіркого хліба наймитування в заможних односельців. Іван уже з юних літ вирізнявся фізичною силою: міг запросто переставити з одного місця на інше вщент навантаженого воза, легко кидати вгору 5-пудові лантухи чи підняти над головою чималенького бузівка. А що вже в боротьбі, то рівних йому серед парубків Красенівки та сусідніх сіл годі було й шукати! У недільні та святкові дні співав у церковному хорі: від матері передалися йому тонкий музичний слух і залюбленість у народну пісню. З батьками Іван проживав до свого 20-річчя, а потім вирішив шукати кращої долі й подався до Таврії (аби заробити на своє весілля з односельчанкою Оленою Вітяк, котра, втім, згодом вийшла заміж за парубка із заможної родини).
Спочатку був портовим вантажником у Південній Пальмірі – Одесі, а потім опинився в Севастополі та Феодосії. Уже тоді з вуст у вуста ширилися розповіді про цього кремезного вантажника, який хиткими портовими трапами міг переносити 6–7-пудові мішки (93–113 кг!). Може б і залишився він, нехай і знаменитим, але все ж біндюжником, якби не воля випадку. Доля звела Івана з двома учнями морехідних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим – завзятими спортсменами, пристрасними шанувальниками боротьби. А під час однієї з вистав цирку Безкоровайного у Феодосії пролунала традиційна пропозиція до глядачів помірятися силою з професійним борцем, й Іван «Великий» (так його любляче називали в порту) сміливо вийшов на герць. Виступив достойно, але через відсутність досвіду поступився супернику.
Утім наступні поєдинки, вже в Севастополі, принесли йому лише перемоги й цілком заслужені симпатії глядачів. Це привернуло увагу циркових антрепренерів, і вони запропонували силачу стати цирковим атлетом. Так у Севастопольському цирку знаменитого італійця Максіміліано Труцці в 1897 р. і розпочалася професійна спортивна кар’єра майбутнього чемпіона чемпіонів. Іван дуже швидко перейняв й опанував тонкощі боротьби «на поясах» і почав перемагати суперників не лише грубою силою, а й за допомогою техніки. Незабаром його запрошують стати актором не менш відомого Одеського цирку, а від 1900-го – Київського цирку братів Дмитра, Якима і Петра Нікітіних. Медична комісія, що оглянула борця, зафіксувала такі антропометричні дані його атлетичної статури (в см): зріст – 184, груди – 137, біцепс – 44, передпліччя – 36, зап'ястя – 21, шия – 60, стегно – 68, гомілка – 47, а вага – 118 кг.
Іван Піддубний буквально виснажував себе безкінечними тренуваннями задля вдосконалення спортивної майстерності й поліпшення силових якостей. Це перетворило його в справжню циркову зірку й саме завдяки його показовим виступам з 2-пудовими гирями, великоваговими штангами та двобоям із сильними суперниками усі вистави в Севастополі, Одесі та де-інде на гастрольних турах викликали справжній глядацький аншлаг і велике захоплення. На цирковій арені зустрів Іван і своє перше кохання (бо Олена – то радше був батьківський вибір): це була тендітна й красива акробатка Марія Дозмарова. З нею він приїздив до своїх батьків у рідну Красенівку й мати благословила цей союз закоханих (натомість, батько скептично поставився до потенційної невістки, промовивши: «Таке мале й худе, мов кішка: ні снопа не зв’яже, ні корови не видоїть! Навіщо нам така!»). Жорстока доля розпорядилася так, що Івану тоді не довелося спізнати сімейного щастя: його суджена трагічно загинула під час вистави.
Шлях непереможного борця
Від непоправного горя Іван оговтувався завдяки постійним тренуванням та безкінечним виступам. Зрештою він уподобав французьку боротьбу (пізніше її назвали класичною, греко-римською) й вирішив спробувати свої сили на міжнародних турнірах. Від 1904 до 1909 р. наш земляк — незмінний учасник і переможець світових та європейських чемпіонатів. Після виснажливих 5-місячних тренувань під керівництвом наставника Ежена в Петербурзі та Франції Іван узяв участь у міжнародних змаганнях з боротьби за участю 130 спортсменів (м. Париж). Наш земляк переміг в 11 поєдинках, а кульмінаційним моментом для нього став бій із сильним борцем Раулем де Буше, який тривав цілу годину. Хоча І. Піддубному й не вдалося покласти француза на лопатки, але перевага явно була за ним. Утім, на подив багатьох глядачів судді віддали перемогу Буше, а Іван мав нагоду вчергове зіткнутися із несправедливістю в спорті. Проте вже в лютому 1904 р. на арені цирку Чинізеллі в Петербурзі, де відбувався міжнародний турнір, Іван Піддубний блискуче переміг усіх суперників, у тому числі й Буше, провчивши та присоромивши його.
У 1906 р. у Парижі український богатир вдруге став чемпіоном світу, поклавши на лопатки п'ятиразового чемпіона Ієсса Педерсена, француза Поля Понса, німця Якоба Коха, болгарина Ніколу Петрова, італійця Еміліо Райцевича, а у фіналі — німця Генріха Еберле. Крім цього, того ж року в італійському Мілані Іван Піддубний втретє став найсильнішим борцем світу, здобувши у фіналі перемогу над Ієсса Педерсеном.
Рік 1907 знову увінчався для українця черговим тріумфом: на світовій першості у Відні він здобув фінальну перемогу над німцем Ернстом Зігфрідом, який до цього не мав поразок. Наступного року він уп'яте став чемпіоном світу, здобувши перемогу над росіянином Іваном Заїкіним. Міжнародні змагання у німецькому Франкфурті (1909 р.) знову принесли Івану Піддубному звання чемпіона світу (у фіналі поклав на лопатки німця Фрідріха Вебера). Успішно виступав він і на спортивних аренах Америки. Відтоді українського силача почали іменувати «чемпіоном чемпіонів».
Івану Піддубному неодноразово пропонували хабарі за те, щоби він під час борцівського поєдинку ліг на лопатки, на що він завжди з відмовою відповідав: «Ляжу, якщо покладете». Під час поєдинку зі Станіславом Збишком-Циганевичем у Лондоні він поклав суперника на лопатки прямо на суддівському столі, який під вагою двох борців провалився. Судді не зарахували це як перемогу Івана Піддубного, а присудили її Збишку.
Іменитому борцю дедалі більше дошкуляли подібні кульбіти, а тому в 1910 р. він на знак протесту проти махінацій спортивних функціонерів припинив виступи на міжнародних турнірах й оселився на деякий час у с. Богодухівка. Тоді ж Іван Максимович узяв шлюб з Антоніною Квітко-Фоменко, за його ж словами, «фактурною жінкою» (дійсно, вона була високого зросту й мала вагу 100 кг). Згодом у родини з’явився й син-первісток.
Маючи зароблені на бійцівських турнірах неабиякі кошти, Іван Піддубний прикупив майже 200 дес. землі навколо Богодухівки й Красенівки, три будинки (один із крамницею), два вальцові парові млини. А ще відкрив олійницю, кузню, окультурив два ставки й посадив великий сад. Словом, богатир відразу зарекомендував себе зразковим господарем і, здавалося, настав безхмарний та передбачуваний період життя родини.
Утім поступово гроші скінчилися, зростали борги перед кредиторами, як і забаганки його жадібної до розкошів дружини. У 1914 р. частину своєї землі І. Піддубний відписав брату Митрофану, невдовзі довелося продати й млин. Умови воєнного часу та Української революції, часта зміна влади – все це унеможливлювало нормальне господарювання й змусило Івана Максимовича розпродати решту нерухомості й повернутися до циркових гастролей. Рік 1919-й приносить чемпіону дошкульний удар особистого плану: під час його гастролей в Одесі дружина Антоніна втекла з денікінським офіцером, прихопивши скриню з Івановими чемпіонськими медалями (понад 30 кг золота).
Коли в 1922-му Московський цирк відновив свою роботу, Іван Максимович успішно виступав на організованих ним чемпіонатах з боротьби і, як і досі, не знав собі рівних. Під час гастролей у Ростові-на-Дону він познайомився з вдовою Марією Машоніною й невдовзі одружився з нею. Мов рідного він прийняв її сина Івана — молодого перспективного борця.
Борцівські мандри світом і прикінцеві крутозлами
У 1924 р. нашого земляка запросили до Німеччини, де він упродовж року виступав на циркових аренах. Незабаром на нього поклав око чиказький антрепренер Джон Префер й умовив борця переїхати до США. Це було останнє зарубіжне турне 55-річного І. Піддубного. Утім борець був у чудовій фізичній формі: в результаті лікарського обстеження було встановлено, що український силач мав здоров’я 30-річного! За океаном спортсмену довелося перелаштовуватися із класичної на панівну в США вільну боротьбу. І тут його незмінно супроводжували блискучі перемоги над набагато молодшими й доволі сильними суперниками в Чикаго, Філадельфії, Лос-Анджелесі, Сан-Франциско та ін. містах. Українець поклав на лопатки світових лідерів спортивної боротьби: канадця Джо Гешто, італійця Анджело Тормаші, німця Карла Фогеля, грека Тафсалпоса, ірландця Джека Томпсона, американця Джо Стечера…. Він отримав титул найкращого борця Америки, став володарем багатьох призів на конкурсах краси за найкращу статуру й мускулатуру.
У 1927 р., на хвилі наростальної ностальгії за рідними краями, проігнорувавши пропозицію прийняти американське громадянство і перспективи заможного життя, він повернувся на Батьківщину й до кінця 1930-х років та настання похилого віку продовжував свої виступи, гастролював містами неосяжного СРСР. Прощальний виступ 70-річного Івана Піддубного відбувся на арені Тульського цирку в 1941 р.
Напередодні німецько-радянської війни він оселився в м. Єйськ (Краснодарський край), там і пройшли останні роки його життя. Хоча волею долі він опинився далеко від рідної землі, утім богатир не втомлювався підкреслювати своє українське походження. Коли на початку 1930-х І. Піддубному видали паспорт, у ньому прізвище було записане через «о» на російський лад, а національність вказана — «русский». Він, недовго думаючи, власноруч написав «і» замість «о» та замість «русский» вписав «українець». Звичайно, таке не могло залишитися непоміченим агентурою НКВС: І. Піддубного заарештували й катували електрошоком.
Так, попри світову славу, богатир зазнавав утисків від радянської влади за свою послідовну «українськість». Утім йому присвоїли звання заслуженого майстра спорту СРСР (1945), заслуженого артиста та нагородили орденом Трудового червоного прапора (1939).
Протягом останніх років життя «чемпіон чемпіонів» усе частіше скаржився на болі в серці. У травні 1947 р. він отримав перелом шийки стегна, коли впав, повертаючись із ринку. Довгий час був прикутий до ліжка, останні роки прожив у злиднях та страждав від хронічного недоїдання. У його спальні знайшли незакінчений лист, адресований тодішньому заступнику голови Ради Міністрів СРСР Климу Ворошилову: «Клименте Єфремовичу, мені майже 78 років. Згадайте мої заслуги перед країною. Ви самі називали мене національним героєм, а тепер забули. Прошу одного: закріпіть мене за їдальнею військової частини, щоб я хоч інколи їв гаряче». 8 серпня 1949 року о 6 год. ранку його серце зупинилося… Гроші на похорон знаменитості збирали всім містом. Віддати останню шану видатному атлету прийшли містяни та жителі довколишніх станиць, а також приїхали друзі-борці.
Поховали Піддубного в Заміському парку, поряд із могилами військових льотчиків, що загинули в боях за Єйськ, а пам’ятник встановили пізніше на американські кошти. У 1988 р. стелу на його могилі розбили і на ній написали «Хохол-петлюровец».
За радянської доби Івана Піддубного якщо зрідка й згадували, то хіба що як «руського богатиря». Уже в добу української незалежності це ім’я повертається нині сущим із незаслуженого забуття. Зокрема, ім’я Івана Піддубного носять вулиці в Києві, Львові, Дніпрі, Кривому Розі та Красенівці, а також Олімпійський коледж (м. Київ). Пам'ять про легенду українського спорту увічнює й ювілейна монета, випущена у 2021 р. У місті Ананьєві Одеської області відкрито першу в Україні меморіальну дошку Івану Піддубному.
До початку повномасштабної російсько-української війни (2022 р.) щороку в рідному селі борця Красенівці проводилося всеукраїнське свято богатирської сили його пам’яті. У 2021 р. виконавчий директор Федерації греко-римської боротьби Черкаської області, майстер спорту України Анатолій Самоха, виступаючи на Конгресі Об’єднаного світу боротьби у м. Белграді (Сербія, вересень 2022 р.), надав пропозицію щодо проведення в Україні міжнародного турніру з боротьби пам’яті Івана Піддубного, і вона отримала одностайну підтримку учасників форуму. Одначе через російську агресію така ініціатива поки не реалізована.
Утім, на честь 155-ї річниці від дня народження «чемпіона чемпіонів» нещодавно в м. Черкаси проведено всеукраїнські змагання серед молоді з боротьби греко-римської (за участю 17 команд областей України, м. Києва та представника Азербайджану).
Життєпису нашого славного земляка присвячена книга краєзнавиці Марії Приліпко «Іван Піддубний – сила України» (Черкаси, 2006, 156 с.). А у воєнному 2024 р. побачило світ добротно ілюстроване двомовне (українською та англійською) видання Ірини Прилуцької «Іван Піддубний: весь світ упав до ніг твоїх» із передмовою президента Федерації греко-римської боротьби Черкаської області та віцепрезидента Всеукраїнської федерації Петра Душейка.
Справу легендарного І. Піддубного продовжує нинішнє покоління його земляків. Майстрами спорту міжнародного класу з боротьби греко-римської стали уродженці Золотоніщини Василь Кот, Юрій Євсейчик та Юрій Меєрович. Кілька десятків краян вибороли звання майстрів спорту України з цього виду, сотні – кандидатів у майстри спорту та першорозрядників.
Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича, голова Золотоніської районної організації НСКУ