Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.
Він приурочений до 70-річчя Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України, у формуванні світогляду українців. Є постаті всесвітньо відомі — такі, як Тарас Шевченко, Богдан Хмельницький, Іван Піддубний. Але надзвичайно багато й тих, пам’ять про кого століттями стирала російська імперія та її правонаступник, тоталітарний срср. Є також ціла когорта фахівців своєї справи, які подвижницькою працею зробили внесок у розвиток Черкащини. Усі вони є нашою історією і заслуговують на те, щоб їх знали нащадки й сучасники.
Саме з цією метою науковці ЧНУ ім. Б. Хмельницького постійно досліджують діячів історії та культури рідного краю і діляться цими дослідженнями. Їхні напрацювання зможете знайти у рубриці «Видатні уродженці Черкащини».
До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.
ДЕНЬГІВЧАНИН ІВАН ЧЕРІНЬКО СТАВ ЗНАМЕНИТИМ ТУРКМЕНСЬКИМ МИСТЦЕМ
Картини живуть своїм власнім життям, народженим душею художника.
В. Ван Гог
Село Деньги, Україна й місто Ашгабад, Туркменія. Що може поєднувати ці розділені відстанню, довжиною кілька тисяч кілометрів, разюче різновеликі й цивілізаційно зовсім несхожі населені пункти, окрім хіба що їхньої колишньої належності до багатонаціонального СРСР? Утім події, а надто постаті можуть робити справжні дива, часом з’єднуючи на перший погляд далеке й несполучне. Туркменська столиця стала посестрою моєму рідному селу Деньги завдяки неординарній особистості — українському й туркменському художникові Івану Івановичу Черіньку.
Перипетії зростання
Великий майстер пензля народився 22 липня 1908 року, а його рідними пенатами стало маленьке, але напрочуд живописне село Деньги, що на Золотоніщині. Зростав у незаможній селянській родині, змалку був привчений до нелегкої хліборобської праці, виховувався на православних чеснотах. Як і його ровесники, пас худобу за селом, у літню пору купався в місцевій річечці Самозванці, збирав гриби-ягоди в місцевих лісах. А ще милувався тамтешньою казково гарною природою і частенько клав олівцем на папір побачене. Відтак з’явилися його перші малюнки, що засвідчили народження майбутнього мистця. Закінчивши місцеву школу, Іван подався до Золотоноші, де навчався в торговельному технікумі. Там на здібного до малярства учня звернув увагу вчитель малювання й усіляко сприяв розвитку його мистецького хисту.
За порадою свого наставника Іван Черінько 1925 року поїхав до тоді ще не столичного Києва і вступив до художнього інституту. Уже в 1928 році молодий художник вагомо заявив про себе майстерно виконаною сюжетною картиною «Кузня». Він навчався у знаменитих художників Федора Кричевського та Віктора Пальмова, а в 1931 році успішно захистив дипломну роботу, створивши у техніці фрески композицію «Рот-Фронт».
Після закінчення інституту він певний час працював як художник-асистент у польському театрі Києва, створив кілька оригінальних полотен. Талановитого молодого художника було помічено у творчих колах, і згодом його запрошують до москви для роботи в одному зі столичних видавництв. За короткий час наш земляк встиг посісти гідне місце в мистецькому бомонді. Тож коли в оргкомітеті об’єднання художників СРСР постало питання про кандидатуру на його повноважного представника в Туркменії, то вибір відразу впав саме на 25-річного Івана Черінька.
Лідер туркменських мистців
Навесні 1933 року Іван Іванович відбув у Середню Азію, де оселився в Ашхабаді (так до 1990-х називався нинішній Ашгабад) і відразу поринув у шалений вир творчої та організаторської роботи. Згадуючи перші дні перебування на Сході, художник говорив: «Туркменія мене полонила своєю мальовничістю та яскравістю». Цей край став для нього другою батьківщиною і, як виявилося, останнім прихистком. Наш земляк з цікавістю вивчав історію та звичаї туркменського народу, створив нові живописні роботи, навіяні місцевими мотивами.
Той час був позначений у Туркменії розквітом національного декоративно-прикладного мистецтва: створювалися високохудожні зразки одягу, ювелірних виробів, вражали різноманіттям орнаментальні мотиви килимів, вишивок. Однак живопис тільки-но зароджувався. Іван Черінько заснував і очолив «Об'єднання художників Туркменії», згуртувавши навколо себе молодих мистців – здебільшого випускників і викладачів «Ударної школи мистецтв Сходу». А в 1938 році український маляр очолив новостворену Спілку художників Туркменістану. Він став визнаним наставником місцевих художників-початківців, зініціював відкриття першого в Туркменії художнього училища (імені Шота Руставелі). У цьому навчальному закладі мистець довгі роки викладав, став причетним до підготовки мало чи не всіх у майбутньому відомих живописців Середньої Азії. Серед його учениць – і народна художниця Туркменської PCP Євгенія Адамова. Саме Євгенія Михайлівна й стала музою Іван Черінька: він палко закохався в юну художницю й пов’язав з нею свою життєву долю.
З початком німецько-радянської війни художник потрапив у круговерть боїв: був серед захисників Ленінграда, отримав важке поранення. На фронті він ані на хвилину не розлучався з армійським альбомом, пізніше воєнні етюди вилилися в тематичні полотна. У 1944 році Івана Черінька відкликали до Ашхабада й останні чотири роки свого життя він напружено працював над створенням різножанрових полотен, одночасно виконуючи рутинні обов’язки голови правління республіканської спілки художників. У тому ж році деньгівчанина за унікальний внесок у розвиток національного мистецтва було поціновано почесним званням «Заслужений діяч мистецтв Туркменської PCP».
А потім була трагічна жовтнева ніч 1948 року, коли жахливий землетрус дощенту зруйнував туркменську столицю, поховавши під руїнами десятки тисяч людей. Жертвою тієї страшної стихії став і наш земляк: він загинув у ніч з 5 на 6 жовтня. Творчий політ Майстра обірвався у високості визнання і в часи розкрилля його самобутнього таланту; йому тоді не виповнилося й 40 літ. До речі, землетрус спопелив життя й двох синів Івана Черінька, а його вагітна дружина дивом вижила й через кілька місяців після смерті художника народила сина. В пам’ять про загиблого чоловіка вдова назвала його Іванком...
Творча спадщина
Попри закоротке, мов спалах смолоскипа, життя великий достойник залишив солідну живописну спадщину. Він увійшов у історію мистецтва як неперевершений майстер професійного вирішення на полотні конкретної життєвої ситуації засобами пластики й кольору. У його картинах глибокий психологізм поєднується з добротним моделюванням, вправним рисунком, продуманою композицією, надзвичайно багатою палітрою барв. Серед його робіт переважають тематичні картини, психологічні портрети, ліричні пейзажі. Вражають своїм змістовим драматизмом, проникливою реалістичністю й довершеністю виконання полотна Івана Черінька «Підпільна друкарня в Ашхабаді» (1940), «Бай. Влада заможного» (1940), «Продаж вдови» (1939-1947). Колоритний національний типаж майстерно переданий художником у його відомій роботі «Старий туркмен» (1938 р.). Глибина психологічної характеристики гармонійно поєднується з віртуозною живописною технікою у портреті дружини Є. Адамової (1940 р.), «Автопортреті» (1944 р.) та портретній серії відомих людей Туркменії. З багатофігурних жанрових композицій виділяються своїм глибоким реалізмом чудові полотна «Джигіти» (1944-1946), «Третя воєнна позика» (1944), «Розгром фашистів під Сгалінградом» та ін. Прикладом ліричного пейзажу є розмаїте полотно «Весна в Багірі» (1947 р.)
Довгий час живописна спадщина нашого земляка-достойника мала єдину прописку зберігання: м. Ашхабад, Туркменський державний музей образотворчого мистецтва (нині — Національний музей образотворчого мистецтва Туркменії), а також приватна колекція його дружини Є. Адамової. Так було до 1987 року, доки відома черкаська мистецтвознавиця Ніна Клименко не поїхала до туркменської столиці й не виклопотала в Міністерства культури республіки дозвіл на передачу невеличкої частини колекції Івана Черінька до фондів Черкаського обласного краєзнавчого музею. Відтак цей музейний заклад отримав у своє розпорядження 13 полотен нашого земляка, а від 1992 році вони були передані до фондів новоствореного обласного художнього музею (його очолила Ніна Михайлівна). 9 картин художника знаходяться в експозиції цього мистецького осередку, решта — у його фондосховищі. Хай це й на перший погляд лише мізерна дещиця творчої спадщини українсько-туркменського митця, та вона достатньо різножанрова й достойно репрезентує його творчий почерк.
Черінькову експозицію в Черкаському музеї відкриває портрет Героя Радянського Союзу Ходжаєва, написаний художником у 1947 році На відвідувачів дивиться людина доброзичливим, задумливим поглядом темних очей, а груди героя прикрашають численні нагороди. Звертає на себе увагу й багатофігурний етюд «Туркменські дівчата»; ця робота засвідчує прихильність художника до створення правдивих, соціально й психологічно окреслених образів, глибокого розкриття їхнього внутрішнього світу. У такому ж стильовому вирішенні написаний і портрет юнака-туркмена. Відвідувачі музею мають також змогу ознайомитися з цікавим, але незавершеним твором «Мадонна», що є справжнім гімном материнству. Глибокою реалістичністю вражають і тематичні картини «Мадрид у вогні», «Післявоєнний Ленінград» та ін.
Шевченків край, що виколисав не одного відомого достойника духовності, може по праву пишатися й своїм славним сином Іваном Черіньком. Цей деньгівчанин не лише проорав глибоку борозну у світовому живописі, але й, на думку авторитетних мистецтвознавців, став фактичним засновником туркменського радянського малярства. А тому його ім’я приречено на вічність.
Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича, голова Золотоніської районної організації НСКУ