Проєкт «Видатні уродженці Черкащини» триває у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького.
Він започаткований до ювілею Черкаської області. На Черкащині у всі історичні періоди народжувалися люди, які відігравали надзвичайно важливу роль в історії та культурі України і не лише її.
До вашої уваги — нарис Григорія Голиша, директора наукової бібліотеки ім. Михайла Максимовича.
Не важливо, скільки років триває життя,
важливо, скільки життя було в цих роках.
А. Лінкольн
В ізраїльській Тверії (одному зі 4 священних міст єврейської держави) на кладовищі біля озера Кинерет знайшов свій вічний спочинок відомий діяч сіоністського руху Бер-Дов Мовшевич Бо́рохов. Цей видний політик, один фундаторів та ідеологів сіонізму, талановитий публіцист і невтомний громадсько-культурний діяч є уродженцем Черкащини. Цьогоріч виповнилося 145 років від дня народження, тому доречно згадати добрим словом про цю непересічну постать, котра гідно репрезентувала наш край у політикумі й духовному житті.
Золотоноша – Полтава – Катеринослав
Бер Борохов вперше побачив світ 21 червня (3 липня за новим стилем) 1881 року, а його рідними пенатами стало повітове місто Золотоноша, тоді Полтавської губернії. Його батько Моше-Аарон Борохов був учителем, навчав грамоті місцеву дітвору, брав участь у сіоністському русі «Хібат-Ціон». Незабаром після народження сина родина перебралася до губернської Полтави. Початкову освіту Бер отримав від батька, котрий прищепив хлопчикові велику любов до книгочитання. Згодом навчався у приватній російсько-єврейській школі. На радість батькам, Бер виявив неабиякі здібності у навчанні й уже в 11-річному віці зміг приступити до навчання в класичній гімназії. Цей заклад він закінчив у 1900 році, ґрунтовно опанувавши основи наук, старогрецьку та латину. Надалі усе своє життя Бер Борохов займався самоосвітою, вивчаючи іноземні та давні мови, соціологію, філософію, історію й економіку.
У 1900 році родина Борохових переїхала до Катеринослава, де 19-річний Бер вступив до лав нещодавно створеної Російської соціал-демократичної робітничої партію (РСДРП). Суттєвий вплив на формування його політичного світогляду справили праці Олександра Богданова. Одначе, одночасно з захопленням соціалістичною ідеєю, молодий політик (вочевидь під впливом свого батька) виявив неприхований інтерес до сіонізму, і це вже в травні 1901 року призвело до його виключення з РСДРП. Того ж року Бер став засновником Сіоністського соціалістичного робітничого союзу, метою якого була організація єврейської самооборони на захист інтересів єврейських робітників. Нова структура зазнала критики як із боку керівництва російських соціал-демократів, так і ортодоксальних сіоністів.
Бер Борохов брав активну участь в організації єврейського самозахисту від погромів у Полтаві та Катеринославі. У 1903 році він став делегатом VI Сіоністського конгресу в Базелі, де виступив одним з найпослідовніших противників Угандійської програми (запропонована Невілом Чемберленом ідея створення єврейської держави в африканській Уганді) і відстоював ідею єврейського національного дому в Палестині. Через два роки Бер Борохов брав участь в VII Сіоністському конгресі, згодом опублікував тези про ідеологічні та організаційні основи руху (1905, «Робітники Сіону»). Зʼїзд цього руху, що відбувся в Полтаві з ініціативи Бера Борохова., прийняв його тези і присвоїв Єврейській соціал-демократичній партії таку ж саму назву. У 1906 році він розробив нову ідеологічну лінію руху Поалей-Ціон. Саме з його ініціативи рух став називатися «Єврейською соціал-демократичною партією Поалей-Ціон». Від 1907 року до самої смерті Бер Борохов залишався секретарем цієї політичної партії, яка поєднувала ідеї сіонізму й марксизму та вважала себе єдиною виразницею інтересів єврейських трудящих.
Уже як відомий політичний діяч, він багато їздив з промовами на соціальну та філософську тематику, переважно містами Південної України, а також сучасних Литви та Білорусі. У квітні–листопаді 1906 року Бера Борохова було заарештовано у Полтаві, через те, що вдома в кількох членів його організації знайшли зброю. Потягнулися довгі й виснажливі місяці перебування в царських казематах.
Відомий діяч єврейського руху
Вийшовши з арешту під заставу, лідер соціал-сіоністів покинув Україну, певний час перебував у Мінську, а влітку 1907 року виїхав за кордон. Він жив у Австро-Угорщині та Швейцарії, продовжував публікувати роботи, де розвивав ідеї створення Всесвітнього союзу «Поалей-Ціон». У 1914 році, після початку світової війни, Бер Борохов був спочатку заарештований, а потім його депортували з Австро-Угорщини. Уже в статусі знаного діяча всесвітнього єврейського руху він вирушив до США, де вів агітацію за створення Всесвітнього й Американського єврейських конгресів, займався науковою та публіцистичною діяльністю.
Бер Борохов вивчав літературу і мову ідиш, писав ґрунтовні дослідження, за що його тоді назвали одним із батьків-засновників ідишистської філології. Поряд з цим політик вів активну журналістську роботу. До 1907 року писав переважно російською мовою, а згодом перейшов на ідиш. Він активно співпрацював з редколегією російської «Єврейської енциклопедії». У своїх працях доводив, що народ без країни, без свого економічного базису є безсилим і підлеглим. Він вважав, що громадська емансипація в діаспорі не може розвʼязати єврейського питання. Його праці з філології та бібліографії досліджень мови ідиш стали значним внеском у єврейську науку. У 1910 році у Станіславі (нині Івано-Франківськ) вийшли його промови з питань єврейської міграції. У дослідженні «Єврейський робітничий рух у цифрах» відображено статистично-соціологічний аналіз соціальної структури і економічних процесів у єврейському народному середовищі, а стаття «Віртуалізм і релігійно-етична проблема в марксизмі» (написана 1908, опублікована посмертно 1920 року) полемізує з теорією «релігії і соціалізму» Анатолія Луначарського.
Після Лютневої революції 1917 року Бер Борохов повернувся в Україну, виступав з доповідями на сіоністській конференції і на Зʼїзді націй у Києві (1917). Попри марксистські погляди, він став членом Української Центральної Ради. Політик продовжив свої турне містами Росії та України, виступав з промовами й доповідями. Під час однієї з таких поїздок у грудні 1917 він застудився й захворів на гостре запалення легень. Це стало причиною його передчасної смерті: наш видатний краянин помер 4 (17) грудня 1917 року в лікарні доктора Шефтеля (м. Київ) від сепсису. Доля відмірила йому лише 36 літ, а поховали достойника на Лук'янівському єврейському кладовищі. Утім, на Бера Борохова чекала ще й посмертна «одіссея». З огляду на великі заслуги перед єврейським народом цього ідеолога сіонізму й фундатора «бороховізму» через 46 років після смерті (1963 року) перепоховали в Ізраїлі (м. Тверія). Багато праць Б. Борохова опубліковані після його смерті, більшість – у Нью-Йорку та Берліні, деякі й досі залишаються в рукописних архівах.
У 1926 – 1937 роках сучасна вулиця Шота Руставелі м. Київ мала назву Бера Борохова. На згадку про відомого ідеолога сіонізму названо декілька місць в Ізраїлі, у тому числі перший робітничий район міста Гіватаїм. В Ізраїлі вийшла присвячена йому книга «Сторінки мого життя» (івр. פרקים מיומן חיי), написана його дружиною Любов’ю (1971 рік).
Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича