З нагоди роковин смерті Василя Симоненка біля його могили на центральному кладовищі м. Черкаси пройшов мітинг-реквієм. Його учасниками стали викладачі та студенти Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, співробітники університетської книгозбірні.

До зібрання долучилися також представники Черкаської обласної бібліотеки для юнацтва імені  Василя Симоненка, черкаські письменники.

13 грудня минає 60 років від дня смерті Василя Андрійовича Симоненка — геніального українського поета-шістдесятника, журналіста, полум’яного патріота України (1935 – 1963 рр.). Доля відмірила йому лише 28 років, однак цей великий українець залишив доволі рельєфний слід в духовній історії нашої нації. Народжений у с. Біївці на Полтавщині, він після здобуття журналістського фаху від 1957 р. пов’язав свою творчу долю з Черкасами, де передчасно знайшов і свій вічний спочинок.

— Василь Симоненко успішно здобув освіту на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Його журналістська діяльність була пов'язана з газетами «Черкаська правда» та «Молодь Черкащини». Сьогодні ми згадуємо Василя Симоненка як справжнього патріота. Про Симоненка як поета широка громадськість дізналися пізніше, адже перша збірка «Тиша і грім» з'явилася вже після його смерті. Варто зазначити, що в 1965 році Василя Симоненка подали на Шевченківську премію, але лише через 30 років вже посмертно він був її удостоєний, відтак постать Василя Симоненка належним чином оцінена, — зазначив перший проректор  ЧНУ, депутат Черкаської міської ради Василь Мойсієнко.

Завідувач кафедри української літератури і компаративістики, голова обласної організації Національної спілки письменників України, професор Володимир Поліщук зауважив, що у той час, коли Симоненко відійшов у вічність, багато хто вже розумів, наскільки це була потужна постать в українській літературі й в історії нашої духовності:
— Василь Симоненко був щирою, відкритою, життєрадісною, оптимістичною людиною. Попри напівсирітське дитинство та інші складнощі, він мав багато друзів і був неймовірно дотепний. Варто прочитати його щоденники, чи листи. Він любив життя і його теж любили та поважали за  душевну щедрість. Свого часу Євген Сверстюк писав,  що цей вічно двадцятивосьмирічний юнак став одним з велетнів української культури та духовності.

Про неперехідне значення духовного подвигу Василя Симоненка, особливо в умовах війни з рашистами, пристрасно говорив і  Симоненківський лауреат, професор кафедри української літератури та компаративістики Василь Пахаренко:

— Один з наскрізних мотивів творчості Василя Симоненка — це передчуття, передбачення війни. Щоб нікого не виникло сумніву, про яку саме війну йдеться, він за кілька місяців до смерті написав дуже промовистий вірш «Курдському братові». У поезії наголосив, що мета кожного загарбника, кожного колонізатора однакова в усі часи. Вони прийшли не тільки по добро, прийшли забрати ім'я твоє, мову, зробити твого сина байстрюком, а тому єдиний вихід — боротьба. Звернення  до нашого народу українці  сьогодні блискуче, звитяжно втілюють у життя. Тому свято вірю, що як здійснюються усі передбачення Симоненка, так здійсниться і найсвітліше його пророцтво, найсвітліша його надія: «Народ мій є, народ мій завжди буде ...» Слава ЗСУ! Слава Василю Симоненку!

Прийшли схилити голову біля могили видатного українця й поетеса Катерина Вербівська та директор обласної бібліотеки для юнацтва Федір Пилипенко. А студенти ННІ української філології та соціальних комунікацій прочитали добірку віршів із громадянської лірики поета. На могилу Василя Симоненка лягли живі квіти від нашого університету, спілки письменників та бібліотечної спільноти краю.

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича