В ННЦ ментального здоров'я Черкаського національно університету імені Богдана Хмельницького відбулася практична лекція, присвячена темі дисфункційних глибинних переконань.

Захід організувала директорка Центру Юлія Сіденко, а спікеркою виступила випускниця ЧНУ, членкиня Української асоціації когнітивно-поведінкової терапії Яна Бонь.

Під час зустрічі говорили про те, що таке дисфункційні глибинні переконання, як вони формуються, як непомітно керують емоціями й поведінкою. Спікерка наголосила, що робота з такими переконаннями є ключовою в КПТ, адже вони лежать в основі наших думок і реакцій.

— Дисфункційні переконання мають вплив на всі сфери нашого життя. Те, що ми про себе думаємо, впливає на вибір роботи, вибір партнера, на те, чи залишаєтеся ви у своїй зоні комфорту, чи експериментуєте. Так, як ви про себе думаєте, так ви й реалізуєтеся у своєму житті. Тому що, все ж таки, наші думки проєктуються на нашу поведінку, — зазначила Яна Бонь.

Для кращого розуміння, як діють переконання, спікерка порівняла їх з деревом,  де коріння дерева з якого формується вся система — це глибинні переконання. Стовбуром є «правила життя» — компенсаторні дії, спрямовані скасувати те глибинне переконання. Так, до прикладу, переконання «я не важлива» має правило «я маю догоджати іншим людям». Правило життя, як дія. Я маю щось робити, щоб скасувати те дисфункційне переконання про себе. Крона ж дерева символізує негативні автоматичні думки, які звучатимуть так: «мені знову нічого не вдається» або «я ні на що не спроможний».

Окрему увагу було приділено причинам формування дисфункційних переконань. Це життєвий досвід, критика, досвід прив’язаності, а також емоційна депривація.

Також під час зустрічі розглянули найпоширеніші типи глибинних переконань, які поділяються на три категорії: переконання про себе, переконання про світ та переконання про людей.

Так до категорії переконання про себе відносяться такі: я не достатньо хороша; я нікому не потрібна; я слабка і не здатна справлятися зі труднощами; якщо припущуся помилки, мене відкинуть та я не заслуговую на любов і повагу.

Про інших людей: іншим не можна довіряти; люди завжди зраджують і використовують; ніхто не буде мене любити такою як я є; люди ставляться до мене зверхньо; якщо я не буду подобатися всім, мене відкинуть.

Про світ: світ, це небезпечне місце; у життя немає справедливості; щоб вижити, потрібно завжди бути насторожі; я нічого не контролюю, все вирішують обставини; щастя, це ілюзія у світі тільки страждання.

Практична частина заходу була спрямована на усвідомлення власних внутрішніх переконань та навичках чути себе. Робота відбувалася за схемою: ситуація — думка — емоція — поведінка — наслідок.

Учасникам запропонували обрати одне глибинне переконання, яке є найбільш болісне або неприємне, і поетапно з ним попрацювати. Спершу кожен мав оцінити силу віри в це переконання за шкалою від 0 до 100 відсотків. Наступним кроком було формування адаптивнішого, підтримувального переконання, а не такого, що з’їдає нашу внутрішню опору. Наприклад, переконання «я недостатньо хороша», може мати адаптивне «я цінна і достатня, навіть якщо роблю помилки». Після цього, потрібно було оцінити за тією самою шкалою, але вже нове переконання.

Окрему увагу приділили пошуку життєвих «доказів» на користь дисфункційного переконання. Наприклад, критика чи часте порівняння з іншими в дитинстві. Також наступним важливим пунктом, стало формулювання контраргумента на свою користь. Тобто, якщо мене часто порівнювали, то це лише стиль виховання, а не доказ моєї цінності. Реакція дорослих, не дорівнює істині про мене.

Завершальним пунктом стали докази з життя на користь нового, адаптивного переконання, підтвердження чому я цінна, та повторна оцінка впливу як дисфункційної, так і підтримувальної думки.

Така робота дала змогу наочно побачити, як змінюється внутрішній стан людини в процесі переосмислення власних переконань.

Вікторія Бондаренко, студентка 4-Ж курсу ННІ української філології та соціальних комунікацій