Під час засідання клубу цікавих зустрічей наукової бібліотеки імені Михайла Максимовича Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького 12 листопада відбулася презентація нової збірки поезій директора Черкаської обласної бібліотеки для юнацтва імені В. Симоненка, журналіста й поета Федора Пилипенка.

На початку зустрічі прозвучала стисла оповідь про життєвий і творчий шлях гостя книгозбірні. Федір Пилипенко народжений 13 травня 1957 року в с. Тарасівка Новоархангельського району Кіровоградської області, зростав у селянській родині. Навчався в Підвисоцькій середній школі, потім служив у ракетних військах Збройних Сил. Здобув фах майстра-виконроба у Тальнівському будівельному технікумі, упродовж пів року працював за спеціальністю в Тальнівській ПМК-233. Від 1978 року його трудова біографія пов’язана з тальнівською районною газетою «Колос», де Федір Іванович пройшов шлях від рядового літпрацівника й завідувача відділу до головного редактора (цю посаду він обіймав упродовж 14 років). Очолюваний ним часопис неодноразово визнавався найкращим серед районок області. Без відриву від основної діяльності закінчив факультет журналістики Київського державного (нині національного) університету імені Тараса Шевченка. Неодноразово обирався депутатом Тальнівської міської та районної рад, на громадських засадах виконував обов’язки голови райкому профспілки працівників культури.

У 2005 — 2007 роках — помічник-референт народного депутата України Сергія Пачесюка, надалі працював у американській компанії з пенсійного страхування, обіймав посаду заступника директора Центру соціологічних опитувань.

Від 2010 року упродовж 11 років Федір Пилипенко працював у апараті Черкаської обласної ради: очолював відділ зв’язків із громадськістю та ЗМІ, був керівником пресцентру облради. У 2021 році його було призначено на посаду директора КЗ «Черкаська обласна бібліотека для юнацтва ім. В. Симоненка».

Самовіддана праця Федора Пилипенка пошанована почесними грамотами Національної спілки журналістів України, Черкаської облдержадміністрації та обласної ради, відзнакою «За особливі заслуги перед Черкащиною» та багатьма іншими.

Поряд із публіцистикою Федір Іванович уже досить давно пише поезії. Побачили світ його шість поетичних збірок: «Любові забагато не буває» (2000 р.), «Шепочуть вірою уста» (2008), «Зерна» (2015), «Павутина слів» (2019), «Авеста» (2021) та «Облава на життя»(2024). Серед його творів — філософська, любовна, патріотична, громадянсько-політична лірика. Кільканадцять поезій Федора+ Пилипенка покладено на музику, а пісню на його слова «Хвилина мовчання» неодноразово виконував ансамбль пісні і танцю ЗСУ.

Звернемося до більш детального аналізу шостої презентованої збірки поета «Облава на життя». Дуже промовиста назва: слово «облава» викликає образ переслідування, нападу — агресивного й несподіваного. Ця збірка написана під час повномасштабної війни, коли російські ракети знищують наші міста й села, вбивають у них життя. У книжці автор органічно поєднав особисте й суспільне, мікродраму й екзистенційне.

Композиційно збірка складається із чотирьох циклів. Перший під назвою «Людині знадобилося слово» містить поезії про сенс людського життя, про унікальність кожної людини на Землі. У цих віршах — залюбленість ліричного героя в життя, попри його щоденні складності й випробування, віра в Бога, милосердя, совість, щирі почуття… Автор переконує читача в тому, що людське життя — найцінніший подарунок Творця людині:

Твоє життя належить лиш тобі,

І лише ти на нього маєш право.

Живи, допоки не почуєш: «Браво!»

Та чи зааплодуєш сам собі?

Другий розділ називається «Заговорило слово». Це поезія часу війни, боротьби з нашим одвічним ворогом, духовного стоїцизму. Вірші, зокрема «Ми – нескорені», «Ода незламності», «Не боїмось ми ваших бомб», відображають центральну ідею всієї книги — нездоланність українського духу, який проходить крізь біль, але не зникає. Поет виступає не лише як митець, а й як свідок історії, що фіксує трагізм сучасності й водночас віру в перемогу, у вічність України. Його слово — це зброя, молитва й пам’ять водночас.

Вірш «Ми — нескорені» — маніфест стійкості, звернений до всього народу. Уже перші рядки:

Ми — нескорені! Ми — нескорені!

задають пафос і ритм заклику. Анафора «Ми — нескорені» працює як гасло, як колективна присяга. Поет створює контраст між рабством і свободою, ворогом і героїзмом, показуючи, що навіть у смертельній боротьбі українці не втратили гідності:

Раб не уживеться.

Тож віками ми знаєм корені:

Вільна людина Українцем зоветься!

Цей фрагмент можна вважати квінтесенцією поетичного кредо Федора Пилипенка: бути українцем — означає бути вільним, гідним, нескореним. У віршах цього розділу багато ритмічної сили – короткі рядки, чіткі рими, пряма синтаксична структура. Вони створюють відчуття бойового маршу, що підтримує дух читача. Поезія сповнена оптимізму. Відчувається не лише віра, а й братерство, об’єднання. Автор свідомо відмовляється від трагічної інтонації — замість скорботи звучить гордість.

Неможливо стримати сльози, читаючи вірш «Ода незламності». Цей текст — присвята Герою України Олександру Мацієвському, розстріляному росіянами після слів «Слава Україні!» Сам жанр, ода, передбачає урочистість і піднесення, але автор поєднує її з трагізмом, перетворюючи вірш на поетичний реквієм і славень водночас. Початок — це кадр із поля бою, без прикрас і романтизації:

Побиті руки. І у ранах — ноги.

Але стояв!

Вже оточили. Нема підмоги.

Тут короткі, уривчасті рядки передають відчай і безвихідь. Але далі — духовний переворот: герой, навіть у смертельній ситуації, не втрачає людської гідності, відмовляється капітулювати:

Орки знущались. Дали лопату:

— Копай могилу! А ні — зречись!

І далі — момент морального тріумфу:

Не похитнувсь!

І плюнув кату…

Останні сили…

Лиш очі — ввись…

Поет не описує героя як жертву, а як символ непохитності, який перемагає навіть у смерті. Кульмінаційна строфа:

Без рук, без ніг — не вмер?

Живий!

Чому не гине?!

…За ним ЖИВА стояла Україна!

перетворює конкретну історію на міфологему: поки живе дух воїна, жива й держава. Герої Федора Пилипенка — це сучасні козаки, воїни, українці, які перемагають не лише силою, а й духом.

У розділі «Невідворотність» читач знайомиться з прекрасними зразками інтимної лірики автора. Тут — найсвітліші людські почуття: кохання, ніжність, відданість, пристрасть.

Завершує збірку розділ пейзажної лірики під назвою «Під символом бджоли». Тут домінує атмосфера замисленості, спокою, легкого суму. Ця поезія переконує читача в тому, що навіть у книзі, де є біль війни й боротьби, поет не втрачає здатності бачити красу. Це додає збірці глибини — вона стає не тільки громадянською, а людяною, живою.

Лірика Федора Івановича вирізняється ясністю, конкретикою, водночас — емоційністю, внутрішнім напруженням. Поет використовує символи землі, неба, часу, життєвої дороги, втрати, пошуку. Це чесна, мужня й емоційна розповідь про Україну, що проходить крізь випробування війною. Ця поезія не просто фіксує події – вона перетворює біль у слово, а слово — у силу. Поет тихо нагадує читачеві: попри біль і втрати, життя триває, і в ньому є місце для ніжності, пам’яті, любові.

З огляду на зазначене, науково-методична рада наукової бібліотеки імені М. Максимовича вирішила висунути поетичну збірку Федора Пилипенка «Облава на життя» на здобуття всеукраїнської літературно-мистецької премії ім. Івана Дробного. Відповідне подання було оприлюднено на презентації збірки й дістало одностайну підтримку. Тож побажаймо Федорові Івановичу перемоги в цьому творчому конкурсі!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича,

Юлія Кажукало, завідувачка відділу обслуговування НБ