Ця розповідь — про нашого талановитого сучасника, заслуженого художника України, доцента кафедри образотворчого й декоративно-прикладного мистецтва Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Віктора Андрійовича Афоніна.

Сьогодні йому виповнюється 80 літ, і понад 60 з них знаний мистець беззавітно служить на шляхетній ниві творення краси...

Мистецтво — вираження найглибших думок

найпростішим способом.

А. Ейнштейн

Народжений переможцем

Його життя зажевріло відразу після закінчення страшної війни й перемоги над нацизмом, а народився він 9 липня повоєнного 1946-го. Тож і не випадково, що назвали майбутнього художника Віктором (ймення походить від латинського «переможець»). А з’явився він на світ Божий на німецькій землі, в старовинному місті Ратенов (за 70 км від Берліна, земля Бранденбург), де у військово-окупаційній адміністрації служив його батько, фронтовик і офіцер-орденоносець Андрій Васильович. Кількома місяцями раніше до цього міста на прохання глави родини перебралася із двома донечками Тамілою та Ларисою і його дружина Ніна Савеліївна.

Утім, перебування в Німеччині виявилося закоротким: уже наступного року Афоніни повернулися до рідної Сміли. Тут і пройшли дитячі роки Віктора, й саме це мальовниче місто на Тясмині дало йому путівку у велике мистецьке життя. Основи наук опановував Віктор у міській школі №39 — знаному в краї закладі (колись у шкільному приміщенні розташовувалася жіноча гімназія). Навчався охоче, був успішним учнем і активістом. Уже в шкільні роки відчув владний поклик високого й красивого (мабуть, успадкував цю прихильність від батька, який гарно малював), і саме тоді з’явилися перші малюнки майбутнього мистця. Був незмінним ілюстратором шкільної стінгазети, і рівного йому в цій справі не було. До речі, Вікторовими шкільними друзями-товаришами були в майбутньому відомі люди: Віктор Боковня (став заслуженим художником і професором), Леонід Чегус (капітан 1-го рангу) та ін.

Якось непомітно промайнуло вісім років шкільного навчання, і Віктор отримав свідоцтво про неповну середню освіту. Що далі? Продовжити загальну освіту чи вже здобувати якусь спеціальність? Підліток зупинився на останньому й хвилини не сумнівався у своєму професійному виборі: вирішив учитися на художника.

Перипетії творчого зростання

Віктор вступив до відомого своїми знаменитими випускниками Одеського художнього училища ім. М. Б. Грекова. Упродовж шести років він навчався в «перлині біля моря» на відділенні художньої кераміки. Принагідно зазначимо, що ази творення краси опановував разом зі своїм земляком із Мошен, нині народним художником України Іваном Бондарем. Обоє навчалися в майстерні талановитої педагогині Ксенії Мартинюк.

Згодом Віктор Афонін став студентом Московського вищого художньо-промислового училища (т. зв. «Строгановка»), де навчався на факультеті декоративно-прикладного мистецтва.

Закінчивши в 1975 році повний курс навчання, Віктор Афонін поїхав до Узбекистану, де оселився в м. Навої. А місцем його роботи став Самаркандський художньо-оформлювальний комбінат, там він упродовж восьми років працював художником. Саме в самаркандський період творчості з’явилися художні роботи Віктора Андрійовича, які зробили його відомим митцем-плакатистом. Уже в 1979 році він набув членства у Спілці художників СРСР. А наступного року в групі кращих художників Союзу РСР він упродовж двох з половиною місяців перебував на своєрідних курсах удосконалення (коштом Спілки художників) у Будинку художника «Дзінтарі» (м. Юрмала, Латвія). В. Афонін насолоджувався тут статусом вільного художника й спілкуванням із мистецькими знаменитостями. Тоді й було ним створено справжні шедеври театрального плаката.

Повернення

Перебуваючи в розпеченому сонцем Узбекистані, Віктор Андрійович ностальгував за рідною Наддніпрянщиною, пензлем кладучи на полотно цю тугу за материнським краєм. Зрештою, у 1983 році він здійснив свою мрію й повернувся до Черкас, де йому відразу (з огляду на мистецькі заслуги) запропонували престижну посаду головного художника Черкаського обласного художньо-оформлювального комбінату. Отак у Шевченковому краї він відразу звалив на себе нелегку місію: бути наставником і організатором черкаських художників. Така ж відповідальна посада чекала його в наступному році вже в більш поважній структурі: Черкаських художньо-виробничих майстернях Художнього фонду СРСР. У названих організаціях Віктор Андрійович співпрацював із майбутніми народними художниками Іваном Фізером та Миколою Теліженком, заслуженим художником Юрієм Іщенком, заслуженим діячем мистецтв Віктором Клименком. Незабутніми стали для нього й неповторні миттєвості спілкування із великим майстром пензля, народним художником Данилом Нарбутом.

А потім настали «лихі дев’яності», які миттєво спопелили художньо-виробничі структури. Відтак Віктор Афонін, як і його мистецькі побратими, опинився в напівголодному «вільному плаванні». Утім, ветеран образотворення зрозумів, що настав час передавати свій творчий досвід молоді, словом, готувати мистецьку зміну. У 1997 році Віктор Андрійович організував кафедру дизайну в Черкаському модельному центрі підготовки й перепідготовки фахівців та розпочав свою викладацьку діяльність.

Від 1999 року упродовж майже 18 років художник викладав на кафедрах інженерної графіки, пізніше — дизайну Черкаського державного технологічного університету. Його заслуги в розбудові образотворчої освіти у цьому виші поціновані званням «Почесний професор ЧДТУ».

А від 2017 року Віктор Андрійович — доцент кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького. Тут він у колі своїх колег — народного й заслуженого художників та ще кількох відомих мистців — викладає студентам важливі навчальні курси: театральне мистецтво (сценографія), малюнок, ліногравюра. Студентам полюбилися заняття, які проводить із ними доцент Віктор Афонін. Вони відзначають його фаховість, доконечну практичну спрямованість настанов, а ще комунікативність, справедливість і щирість. Займається ювіляр і науково-методичною діяльністю. У його активі — понад два десятки наукових статей та навчальних посібників, участь у конференціях, семінарах тощо.

Творча палітра

А тепер про головне в життєдіяльності відомого достойника, чим, беззаперечно, є образотворення. Віктор Афонін постає як вражаюче багатогранний мистець, якому під силу будь-які художні жанри. Та особливо яскраво він репрезентує себе як неперевершений плакатист і дизайнер реклами. Художник створив сотні політичних, театральних і культурно-видовищних плакатів. Серед них чи не найпомітніше місце займають його роботи «Аїда», «Кармен» (вони демонструвалися на міжнародній виставці в Берліні), «Паяци», «Анжело — тиран Падуанський», «Кайдашева сім’я», «Остання мить» та ін. Ним створено триптих для Черкаського заслуженого народного хору, серію плакатів для обласного краєзнавчого музею, афіші джазових фестивалів 1990-х років, реклами виступів артистів обласної філармонії тощо.

У Віктора Афоніна — справжня монополія у творенні товарних знаків і фірмових стилів для виробничих підприємств, зокрема він є їхнім автором для AT «Азот», «Волошкове поле», «Велес» та багатьох інших. Зрозуміло, тут присутня як естетична складова, так і подальший економічний ефект завдяки рекламуванню промислової продукції.
Добре вдається Майстру і графічний портрет, їх у його доробку — десятки. Ці роботи вражають своєю реалістичністю й увиразненістю ліній; це чи не найяскравіше репрезентовано роботою «Після репетиції. Артистка Журова» та низкою жіночих портретів. А ще Майстер плідно займається книжковою графікою, і цей напрям представлено кількома десятками видань, серед них і книги автора цих рядків.

Віктор Андрійович був серед тих художників, які подарували краю чудові експозиції обласного краєзнавчого музею та музею «Кобзаря». Тут знадобився його унікальний досвід просторового бачення об’єктів і їхнього художнього оформлення.

Не цурається митець і станкового живопису: його акварелі відзначаються буянням барв, майстерним відтворенням щедрот рідного краю та його людей. У Віктора Андрійовича — роками вироблений власний стиль образотворення з особливою стилістикою самовираження й вишуканості, який утім спирається на мистецьку традицію. Відомий мистецтвознавець і художник Григорій Міщенко, аналізуючи творчість Віктора Афоніна, підкреслював, що він «з того покоління митців, для якого цінні творчі заповіти його вчителів, традиції минулого, а головне – бачити в мистецтві духовні, етичні й естетичні вартості». І додає: «Служіння мистецтву, а не кон’юнктурі – така в нього позиція». Що ж, дуже точна оцінка! А кандидатка мистецтвознавства, директорка обласного художнього музею, заслужена діячка мистецтв України Ольга Гладун акцентує увагу на поетиці художнього образу, мінімалізмі у знакотворчості й підкреслює, що «він завжди на вістрі часу і постає не лише як невтомний генератор естетичних проєктів, але і їхній реалізатор».

Віктор Афонін став учасником понад 70 виставок міжнародного, всеукраїнського та регіонального рівнів, у тому числі й персональних. Його мистецькі праці прикрашають експозиції державних музеїв, а частина з них зберігається у приватних колекціях України та зарубіжжя. Свідченням визнання унікальних заслуг митця перед вітчизняним образотворенням стало присвоєння йому у 2008 р. почесного звання «Заслужений художник України». Пошановано його й численними грамотами різних рівнів.
Віктор Андрійович щасливий у шлюбі зі своєю музою – дружиною Ларисою Григорівною, яка, до речі, є членкинею НСХУ і виконувачкою обов’язків голови її Черкаської обласної організації. Старший син ювіляра Андрій пішов стопами іменитого батька й нині перебуває в статусі вільного художника. А його наймолодша донька Ліза попри свій 10-річний вік уже стала учасницею міжнародних і всеукраїнських художніх виставок.

Тож маємо всі підстави пишатися цією чудовою мистецькою династією на чолі з відомим митцем Віктором Афоніним! З роси й води вам, шановний ювіляре!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича, доцент.