Війна продовжує забирати найкращих. Загинув випускник кафедри військової підготовки Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Владислав Середа.

Владислав Середа народився 7 серпня 1996 року у Золотоноші, пише видання Золотоноша City. Навчався у СШ №1 та школі-інтернаті. У 8 класі залишився без мами. Жив із дідусем по материнській лінії. Після закінчення школи вступив до Одеської морської академії.

«Морську справу» хлопець обрав неспроста, це сімейна династія по батьківській лінії: дід, батько і дядько були моряками. Влад з дитинства мріяв про море й з малих літ знав, ким буде. Його цікавило й захоплювало все, що пов’язано з водною стихією.

Другу вищу освіту отримав у Черкаському державному технологічному університеті. Паралельно на кафедрі військової підготовки ЧНУ здобув первинне офіцерське звання.

Після навчання хлопець відвідав чимало українських міст. Устиг пожити у Києві, Одесі та Харкові. До Золотоноші повернувся два роки тому — хотів залишитися у рідному місті.

Перший день повномасштабного вторгнення росіян застав юнака у рейсі, на кораблі, за тисячі кілометрів від дому. Після закінчення контракту моряки, які були з Владом «на роботі», повернулися до Болгарії очікувати на новий контракт. Владислав поїхав до Золотоноші. Свідомо. З власними чіткими переконаннями. Маючи за плечима військову спеціальність, він точно знав, що на нього чекає. Більше того, він хотів доєднатися, докласти всіх зусиль, щоб справедливість перемогла.

За словами друзів і знайомих, хлопець вирізнявся впертістю. Так було в житті. Так було й на роботі. У нього завжди була своя обґрунтована думка. Неодноразово наголошував друзям: «Україна — це перспективна країна, все буде добре, ми прорвемося!».

У січні 2023 року Владислав долучився до Збройних Сил України. Сам. Він міг ховатися, були варіанти «не потрапити на очі», але він пішов.

Військової справи навчався у Львові. Потім були бойові завдання у гарячих точках. Друзям і близьким про бойові будні нічого не розповідав, все у загальних рисах. Найстрашніше й найболючіше тримав при собі.

— Він завжди посміхався, був дуже позитивним, в усьому бачив хороше. Казав, що війна — це тимчасово, ми виграємо. Він дуже вірив у перемогу, — згадують знайомі. —Влад — це така людина, яка завжди підтримає, приїде, допоможе.. На нього завжди можна було розраховувати. І дуже вольовий! На своїй думці стояв до кінця!

Торік Владислав зустрів своє кохання. Мав намір одружитися… Не судилося.

Зі знайомими хлопець востаннє спілкувався 10 грудня. До 31-го, кажуть, його позивний ще виходив на зв'язок. Потім тиша…

Герою було 27 років.

Вічна пам'ять і вічний біль…

Джерело:  Золотоноша City