Черкаський медик, випускник Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Максим Гуреля добровільно став на захист України й рятував життя побратимів на Донеччині.

У січні 2023 року він дістав смертельні поранення під час виконання бойового завдання. Йому було 36 років.

Історію загиблого Максима Гурелі, який боровся за свободу для своїх дітей, Суспільному розповіла його матір Валентина Гуреля.

Шафа загиблого медика Максима Гурелі вже понад три роки залишається недоторканною, розповіла дружина Ольга. Показала: там військова форма, теплі речі:

— Тут вся пам'ять. Нічого з речей не чіпалося. Все залишилося так, тому що це його шафа, його речі.

Рюкзак, із яким бойовий медик вирушив на своє останнє завдання, повернувся додому. Пані Ольга зазначила: досі не може його розібрати:

— Останній раз, коли він уже їхав на позиції, то підписав фото з цим рюкзаком — Work and travel.

Для дружини найдорожчими залишилися не військові речі, а звичайні побутові дрібниці. Вона розповіла, як востаннє пили каву з Максимом:

— Американо з молоком і сирники, і решта залишилася в його штанах, у яких він тоді був.

Разом вони прожили дванадцять років, знайомі були ще зі школи, виховували двох дітей, розповіла Ольга. З її слів, Максим як батько був на своєму місці: багато часу проводив із сином та донькою, привчав до спорту, мріяв подорожувати з родиною. Після його загибелі вона намагається продовжувати саме той спосіб життя, який він започаткував:

— Максим був шикарним батьком. Заохочував до спорту і старшу дитину, і меншу. Якщо батько хотів, щоб Мирончик займався боротьбою, Мирончик займається боротьбою, бігає на футбол, донька вступає до медичної академії.

Таким цілеспрямованим Максим був із дитинства, прокоментувала його мама Валентина. Він мріяв стати футболістом, але через проблеми зі здоров'ям довго не міг грати. Та не здався. Згодом вступив на навчання до університету на факультет фізкультури.

— У нас із батьком була мета — віддати на юридичний, як завжди. Тоді це було дуже модно. Але син сказав, що туди не піде, а піде спортивною лінією, і вступив на цей факультет. Якщо чогось хотів, то він завжди ставив перед собою ціль, хоч і маленьку. І досягав її, — розповіла Валентина Гуреля.

Обрати медицину Максима змусив початок повномасштабного вторгнення, згадує пані Валентина. У цей час він почав працювати на станції швидкої медичної допомоги молодшим медбратом. Щотижня приходив до військкомату, щоб стати на захист країни. У липні 2022 року вже був у лавах десантно-штурмових військ. Його направили на навчання за кордон. Тоді попросив у мами-медика методичку з тактичної медицини, розповіла пані Валентина:

— Ми здогадувалися, чим він займається. Тим більше після навчання вже не важко було здогадатися, чим він там буде займатися. Він питав про турнікети, питав про деякі медичні засоби. Я здогадувалась, що це вже все в медицині.

Про свою службу Максим майже нічого не розповідав рідним, щоб не хвилювалися, зазначила мати. У січні 2023 року під час бойового виходу зазнав тяжких поранень. Лікарі кілька днів боролися за його життя, але врятувати його не вдалося, розповіла пані Валентина:

— Вони намагалися зробити все можливе, я це розумію. Дорогою його оперували двічі.

Ольга пригадала:

— 22 січня у нас повинна була бути річниця, а 23 січня ми вінчалися. Якраз 23 січня ввечері чоловік і здався. Його і не стало в день нашого вінчання.

Посмертно бойового медика нагородили орденами «За мужність» ІІІ ступеня, «Захисник України — Герой Черкас» та «Святителя Луки», розповіла його мама.

Максим любив Україну, знав її історію і боровся за свободу для своїх дітей, зазначила дружина Ольга. Його словами були: «Якщо не я, то хто?».
— Він завжди казав: не хочу, щоб воював мій син. І от коли зараз його немає, на плиті у чоловіка написано, що віддано життя за вільну Україну. Хочеться, щоб це було так, тому що кожен раз,

коли ти приїжджаєш на Алею Слави, хочеться, щоб так воно і було — за вільну Україну, — розповіла Ольга Гуреля.