Напередодні Дня Збройних Сил України у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького відбулася зворушлива зустріч із родинами загиблих випускників та студентів ННІ фізичної культури, спорту та здоров’я.

Про це інформує видання «Нова доба».

Захід присвятили тим, хто змінив спортивну форму на військовий піксель і віддав життя за майбутнє держави.

У 2014-му було два портрети, зараз — 49

​Перший проректор університету Василь Мойсієнко зазначив, що ціна свободи для навчального закладу є надзвичайно високою.

– Ми згадуємо 2014 рік, коли біля стели наших загиблих героїв було лише два портрети. Зараз це вже 49 випускників і студентів університету. Серед них 12 — це вихованці саме інституту фізичної культури, спорту та здоров’я. Це цвіт і сила української нації, які могли б зробити дуже багато для країни, але обрали шлях священного обов’язку, — наголосив проректор.

Він також розповів, що напередодні спілкувався з комбатом Дмитром Кухарчуком, і ситуація на фронті залишається вкрай напруженою: «перемовини йдуть важко, а боротьба триває».

Директор інституту Леонід Нечипоренко зазначив, що лише за останній рік інститут втратив п’ятьох хлопців.

— У кожного з них були свої плани, своє бачення, але коли прийшла війна, їх об’єднало одне — бажання захистити. Ми хочемо висловити вам вдячність, бо ніякими словами неможливо замінити ваших дітей, — звернувся директор до родин.

«Він не був військовим, він був аніматором»: історія Вадима Гармаша

Одним із найемоційніших моментів став виступ Олексія Газаві, вітчима загиблого Вадима Гармаша. Вадим, який отримав на фронті позивний «Коуч», у мирному житті був далеким від війни. Він працював аніматором, дарував радість дітям, займався легкою атлетикою, бігаючи надважкі дистанції для загартування характеру.

— Коли його мобілізували, я пропонував допомогу, казав, що можу влаштувати в школу, але він відповів: «Я ховатися не буду». На фронті він одразу сказав: «Якщо вже я тут, то буду там, де дійсно потрібен». Через чотири дні перебування на «нулі» він загинув під час звільнення Добропілля, — розповів пан Олексій.

Вітчим згадав героїчний епізод: Вадим встиг установити український прапор на звільненій висоті.

— Зірки падають, а його зірка злетіла на небо і там залишилась, — завершив свій виступ Олексій Газаві, подякувавши студентам, які прийшли на прощання з Вадимом.

«Щоб син пішов у школу в мирній країні»: мотивація Сергія Середінського

Брат загиблого воїна Сергія Середінського, Андрій, поділився спогадами про те, що спонукало його брата піти на війну. Сергій не встиг закінчити навчання в інституті, бо народився син і треба було працювати. Він планував повернутися до навчання згодом.

– Коли він вирішив мобілізуватися, я запитав: «Що тебе мотивує?». Він відповів просто: «Я хочу, щоб мій Роман, пішов у школу вже в мирній країні». Сергій завжди намагався вчиняти правильно. Його внесок у наше майбутнє — це найбільша ціна, — зазначив Андрій Середінський.

Хроніки мужності: історії, які ожили в листах студентів

Студенти підготували біографічні нариси про полеглих випускників, нагадавши всім, якими вони були у житті та бою.

Олег Прудкий

Дворазовий чемпіон України з боксу, майстер спорту міжнародного класу, учасник клубу «Українські отамани». Одногрупники згадували його як неймовірно скромного хлопця, який, будучи титулованим спортсменом, позичав гроші на каву студентам і був душею компанії. Олег став офіцером спецпідрозділу КОРД і загинув 22 травня 2022 року від ракетного удару на Запоріжжі. Без батька залишилися дві маленькі донечки — Соломія та Емілія.

Сергій Чмир

Легенда спортивної Золотоніщини. У студентські роки — успішний воротар, який грав за «Дніпро» та «Локомотив». Після навчання він очолював дитячо-юнацьку спортивну школу та відділ спорту в Золотоноші. Друзі згадують: «Він жив футболом. Надійний друг, на якого завжди можна було розраховувати».

Віктор Тьопенко

Розвідник із села Заліське. Людина, про яку казали «спокійний, мудрий, надійний». З початком вторгнення став командиром відділення розвідроти. У березні 2022 року на Харківщині він пішов на завдання першим, беручи удар на себе. Понад рік родина жила в невідомості, сподіваючись на диво, доки загибель не підтвердили експертизою.

Сергій Єпіфанов

Загинув одним із перших — ще в червні 2014 року. Прикордонник потрапив у засідку терористів поблизу заводу «Азовсталь» у Маріуполі. Під щільним вогнем він відстрілювався до останнього, прикриваючи побратимів, і загинув від кулі снайпера.

В’ячеслав Гага

Чемпіон області з бойового самбо. У 2014 році захищав Донецький аеропорт, отримав поранення, але повернувся у стрій. Загинув у січні 2015 року, евакуюючи поранених побратимів біля села Спартак. Нагороджений орденом «За мужність» III та II ступенів (посмертно).

І це, на жаль, ще не всі історії, які пролунали у цей день.

– Ми не маємо права заколисувати себе, бо нічого ще не закінчилось, але життя триває. Дай Боже вам сили жити заради майбутнього, заради тих малих, які поруч з вами, — сказав голова профспілкового комітету університету Ігор Погрібний.

Завершився захід обіцянкою: університет не забуде жодного імені, а листи вдячності від студентів будуть передані родинам, які не змогли бути присутніми.

Джерело: «Нова доба»

Фото: Пресслужба Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького