Про Незалежність України, помилки й дорослішання держави, унікальність програми «Золота підкова Черкащини» говоримо з людиною, яка пройшла майже всі щаблі державного управління, відомим політиком, а нині ректором Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Олександром Черевком.
— Олександре Володимировичу, нині святкуємо вже 29-у річницю від часу проголошення Незалежності України. Як Ви оцінюєте пройдений нею шлях і що б Ви побажали українцям та всім черкащанам у ці визначальні для всіх дні?
— Безумовно, українська нація за 29 років нашої Незалежності подорослішала. Але ще не виросла. Вона стала свідомою та більш волелюбною. Добре, що розвивається українське слово, українська культура, розбудовується українська церква. Є відчутне прагнення до єднання нації. Ми стали справжніми патріотами і готові боронити нашу землю від посягань загарбників.
Велике свято день Незалежності потрібно передусім зустрічати з вірою. Вірити в те, що нічого не було даремно в нашій історії. Вона не є легкою, але вона показова. Наші пращури пережили гірші за теперішні часи, але вистояли та зберегли Україну для світу — як державу. Тож маємо єднатись і рухатись уперед! Потенціал у нас величезний! Я побажав би всім здоров’я та впевненості в завтрашньому дні. Ми маємо вірити, що все поборемо і нарешті мрія мати ту саму шевченківську, дійсно вільну, демократичну країну обов’язково збудеться.
— Ви очолюєте Центр аналітичних досліджень «Прагма» ЧНУ, який провів близько 50-и соціологічних досліджень в Черкаській області та за її межами. З огляду на них, як можна відповісти на питання про дорослішання у політичному плані?
— Якщо порівнювати нашу країну з країнами СНД, то ми дійсно пішли далеко вперед у політичному плані, у зростанні свідомості соціуму, що відбулося завдяки двом знаковим революціям. Ми подорослішали у напрямі євроінтеграції та європейських стандартів. У нас з’явилося прагнення до вступу в НАТО. Якщо порівнювати Україну з країнами Європи чи країнами з розвинутою демократією, то ми маємо визнати — роботи ще надзвичайно багато. Нам потрібно пришвидшити рух в обраному напрямі. Бо у нас поки що виходить «строго по-комуністичному» — крок уперед і два кроки назад».
— Які етапи становлення незалежної країни України ви б виділили ?
— Перші роки після встановлення Незалежності для українців були сповнені труднощів — всі пам’ятають появу сумок-кравчучок, талони, зарплату каструлями, безробіття… повний розвал армії, втрату морського флоту, страшенну інфляцію тощо. Наступний період — це коли були роздержавлені підприємства, розвалені колгоспи, відбулась олігархізація економіки. Звісно, людська психіка так влаштована, що з часом воліє віднести до забуття такі періоди життя.
Але слід визнати, що починаючи з 1999 року, коли у владі з’явилися професійні, талановиті кадри демократичного спрямування, були в нашій історії доволі серйозні зрушення вперед. Тоді нарешті було погашено піврічну заборгованість бюджетним установам та пенсіонерам. Тут потрібно пригадати втілення в життя грошово-кредитної реформи, коли почали кредитувати агровиробників і село. Адже, до 2000 року улюбленою темою комуністів було згадування про те, що українські поля заросли бур’янами. Але вже сьогодні ви не знайдете там ні єдиної бур’янинки. Та й землі вільної в агровиробництві також нема. Було затверджено нову Конституцію, яка, зокрема, передбачила перехід з планової економіки на ринкову. Щоправда, тоді забули про соціально орієнтовану демократію. На жаль, на сьогодні маємо наслідки від цієї необачності.
У нас з’являються партії, які не мають чіткої ідеології, це партії — бізнес-проєкти під олігархів. І цим все сказано. Як на мене, то 2005-2010 роки — статистично були найкращими роками для України у плані економічного розвитку. Хто що б не говорив. Бо не можна стверджувати однозначно, що протягом всіх 29 років Україна пасла задніх. У цей час активно просувалися національні проєкти, відроджувалася національна пам’ять. Це був час початку активного розвитку малого та середнього бізнесу, притоку інвестування в нашу економіку.
— Які економічні проблеми є найбільш гальмівними для нашої країни нині?
— До останніх парламентських виборів аргументом, який пояснював якісь невдачі держави на шляху до реального розвитку, була відсутність концентрованої політичної волі. Іншими словами — відсутність більшості в парламенті та невизначеність вектору руху країни. Не було чіткого розуміння, куди інтегруватиметься Україна. На сьогодні ми чітко зорієнтовані і начебто маємо парламентську більшість. Але за відсутності політичної волі знову втрачаємо унікальні шанси. Можна щось списати на війну або пандемію. Але насправді це лише окремі фактори, що уповільнюють рух України.
— Свого часу, очолюючи Черкаську ОДА, Ви втілювали в життя дуже перспективний проєкт, який мав би стати не просто брендом області. Мова про державну програму «Золота підкова Черкащини». Чи варто її поновити та довести проєкт до логічного завершення?
— Як ця програма народилася? У 1998 році голова Нацбанку Віктор Ющенко зібрав банкірів кількох впливових банків. Зібрав з метою, аби ті інвестували кошти у збереження української історичної спадщини. А саме перед цим ми за участі Віктора Андрійовича відкривали церкву в Мокрій Калигірці. Проїхалися шевченківськими місцями, які на той час були занедбані. Зокрема, у жахливому стані був і шевченківський музей. Але від місцевих можна було тоді почути і таке. Мовляв, навіщо нам ваш музей, нам і на цвинтар, як задощить можна дістатися лише гелікоптером.
Ми зрозуміли, що все потрібно відновлювати у комплексі — поремонтувати дороги, налагодити перевезення, відбудувати лікарні, підвести газ, відкрити крамниці і, звісно, довести до ладу історичні святині. Коли 1999 року я став радником прем’єр-міністра Ющенка, я написав йому доповідну записку про відбудову районів Черкащини, які мають історичні об’єкти. Проте, руки до майбутнього проєкту тоді так і не дійшли, адже Ющенка відправили у відставку.
Потім були важкі парламентські вибори, вся увага сконцентрувалася на великій політиці, де відбувалася запекла боротьба за політичний вплив. Спливло ще трохи часу, і я ініціював та представив на розгляд урядовців два проєкти «Золота підкова Черкащини» та «Стара Умань». Не все з того вдалося довести до кінця, але зроблено було надзвичайно великий обсяг різнопланових робіт. «Золота підкова» — унікальна програма, ініційована мною та профінансована з державного бюджету.
Якось я говорив, що багатство Черкащини буде приростати «Золотою підковою». І дійсно так сталося. За період із 2005 до 2009 року стартували роботи на 169 об’єктах культури, освіти, охорони здоров’я, будівництва підвідних газопроводів та газифікації населених пунктів, а також на інших інфраструктурних об’єктах, у тому числі водопостачання, охорони навколишнього середовища. Більшість із них завершили й здали в експлуатацію. Чигирин і Канів під час дії програми отримували напряму із держбюджету додаткові кошти.
«Золота підкова» мобілізувала людей Черкащини, надавала їм стимул покращувати свої території. Ініціативу влади підхоплювали меценати. У Чигирині церкву Петра і Павла спорудив власним коштом Іван Бездітний. А в Тальному постав один із найкращих храмів області, збудований коштом Володимира Мовчана.
На мою думку, програма варта того, щоб її поновити. Тому що деякі об’єкти «підкови» вже почали розкрадати. Не можна допустити руйнації вже зробленого. А на закиди критиків я відповів би: «Можете — зробіть краще!»